«Зелене Купало з літа упало…»: купальські традиції українців Молдови
Купайло або Купало – одне з найдавніших язичницьких свят. Його інші назви: Купайлиця, Крес, Сонценкрес, Колосок, Ярилин день, Семиярил, Лада, Іван-травник, маківка літа… У всіх слов’янських народів воно було настільки важливим, що й за понад дві тисячі років християнства не перемістилось у церкви, а лише придбало додаткове ім’я на честь Івана Предтечі.
Свято Івана Купайла присвячено літньому солнцестоянню, найдовшому дню і найкоротшій ночі. Воно триває цілу добу. Переважно припадає на 6 і 7 липня.
Наші предки вірили, що від Зелених свят і до Купайла невидимий світ духів, душ предків та богів відкривався людям, а все в природі набувало цілющої сили. У добу сонцестояння дві могутні стихії – Вогонь і Вода – об’єднувались, щоб народжувалось нове життя, щоб не сповільнювався вічний рух Сварожого кола. І люди з великою вдячністю припадали до цілющого джерела.
Господарі пильнували: зоряна ніч – на гриби, велика роса – на огірки та горіхи. Знахарі збирали лікарські квіти й трави. Жінки на світанку приносили «непочатої води» і рушниками збирали купальську росу. Дівчата вмивалися ранньою росою, щоб не в’яла краса. На схід сонця ходили до води, щоб побачити, «як сонце купається».
«… Я вийшла на город та й дивиласі. Зійшло сонце та й отако: прамо водов таляпало і купалосі. Таляпало в воді. Крутилося по воді – купалося. Я це бачила», – розказувала Нажига Дарія з села Єлизаветовка Дондюшанського району.
У купальську воду опускали сорочки, пояси, хустки, капелюхи, щоб вода змила недуги й дарувала здоров’я. Чоловіки купались, щоб зростала сила. Дітвора бігала по мілині і «лякала водяника» дзвіночками, розважалась на гойдалках, стрибала через вкопані кущі кропиви.
Перед заходом сонця розпалювали вогнища, приводили до вогню заслаблих, обводили навколо худобу. Люди вірили, що вода і вогонь захищають і дарують здоров’я.
А головна роль на Купайла відводилась молоді.
Дівчата й парубки вірили, що саме в цю ніч зароджуються щасливі шлюби, тому ретельно дотримувались традиційних ритуалів.
Зранку дівчата ходили далеко за село під купальські пісні плести вінки.
Заплету віночок, заплету шовковий
На щастя, на долю, на чорнії брови…
В різних місцевостях купальські вінки були різними: з польових квітів, барвінку, папороті, маку, ожини… В них впліталися гілочки берези, дуба чи липи і трави, що відганяли «нечисту силу»: полин, чабрець, м’ята…
А в нашому купалі кущик м’яти,
Щоб не перейшла відьма хати…
У вінках дівчата з піснями обходили все село. А люди спостерігали: якщо сусідка не вийшла з хати, не заслухалась дівочими піснями, значить, вона відьма.
Ой молодая молодице,
Вийди до нас на вулицю,
Винеси нам купайлицю!
Парубки теж ходили по селу, збираючи хмиз і всякий мотлох: діряві корзини, поламані граблі, повалені тини…
А під вечір молодь збиралась за селом коло води. Парубки приносили купальське деревце. В українсько-молдовському селі Нова Чолаковка зрубували вербове «купальське диривце», «убирали» його черешнями, вишнями, цукерками, бубликами тощо. В селі Проданешти деревце мало назву «гильце». Ці купальські деревця дуже схожі на ті, що робили на Поділлі та в Волині. А в інших регіонах України деревця були з вишні, тополі, берези, липи…
Подекуди дівчата крім вінків сплітали ще «Івана».
«А з квіток… роблять так як хрест. Та й нисут там, де вода. Роблят сюди голову. Та й кладут з вишень вуха», – згадувала Дудун Феодосія з села Марамоновка.
В багатьох селах Молдови із зелені плели «ляльку». А на Полтавщині «ляльку» сплітали з соломи. В одних регіонах України плели ще й «Марену». В інших розігрувалось театралізоване дійство, де «Купайлом» був парубок. В українсько-молдовському селі Суворовка на роль «Івана» теж колись обирали хлопця.
Після заходу сонця парубки «живим вогнем» від кременю та кресала або від тертя розпалювали вогнище і кидали у вогонь все, що назбирали по селу. Молодь співала, водила хороводи, грала в ігри-ворожіння коло купальського деревця. Під пісні складались нові пари.
Ой на Івана на Купайла
Вийшла Марія, як та пава.
На ню молодці заглядаються,
Привітатися стидаються.
А той Іван не стидався,
Взяв за ручку та й вітався:
- Марійко, душко моя,
Сподобалося личко твоє…
У іграх та ворожіннях укріплювались стосунки, перевірялись почуття.
Пари стрибали через очищувальний вогонь. Якщо парубок і дівчина перелітали через купальське багаття, не роз’єднавши руки, значить їм судилось бути разом усе життя.
В багатьох місцевостях підпалювали бочки та колеса і з пагорбів зіштовхували їх у воду як знак єдності Купайла-сонця і Марени-води.
Купальське багаття мало горіти аж до самого світанку.
На світанку дівчата пускали вінки з запаленими свічками на воду і пильнували, як вони пливуть. Пливе вінок за водою і свічка горить – скоро весілля. Пристав до другого берега – йти заміж у чужу сторону. Закрутився на місці – ще бути в дівках. А якщо потонув, значить, нема їй пари на землі.
Ой пущу віночок на биструю воду
На щастя, на долю, на милого вроду.
Ой поплинь, віночку, прудко за водою
На щастя, на долю милому зі мною.
Щоб добутися доброї долі, парубок намагався вплав або на човні дістати вінок коханої. А дівчина вплітала якусь примітну квітку чи свічку, щоб не сплутав з чужим вінком і не став задивлятись на інших дівчат.
В Молдові, як і по всій Україні, ніч на Івана Купайла проходила біля води. Але спогадів про купальське багаття записано мало.
«Мешканці Молдови з винятковою шанобою ставляться передусім до водної стихії, про що, зокрема, свідчать традиції облаштування колодязів, відтак вогонь посідає помітно другорядне значення. Такі «стихійні» пріоритети, можливо, зумовлено гарячим та сухим кліматом Молдови», – вважає львівський етнограф і фольклорист Надія Пастух. Кульмінацією свята у молдовських українців було «купання Івана», «щоб Бог дав дощ». Спочатку купали деревце, а потім парубки стрибали у воду, зіштовхували дівчат.
Да купався Іван, да й у воду впав.
Да купався Клим, да й у воду вплив.
Купала на Івана!
Да купався Іван, доведеться і нам.
Да купався Мусій, доведеться усім.
Купала на Івана!
Викупане деревце чи «ляльку» ділили і зберігали для лікування або розкидали по городу на врожай. Розходились на світанку.
Ой на Купала-Купалочка
Не виспалась Наталочка.
Погнала бички, дрімаючи,
На кілки ніжки збиваючи.
Приточи, Боже, більше ночі
На Наталчині чорні очі.
Залишки з купальського вогнища розносили по грядках, городах та полях для кращого врожаю або кидали в піч для достатку та захисту від усього недоброго. Через згарище пастухи потім переганяли худобу, щоб було більше молока.
Допалимо та соломоньку
Та ходімо та додомоньку.
Лежи, лежи та купалочку
В червоному та багаттячку.
Велика магічна сила приписувалась вінку. Будь-який дівочий вінок в уявленнях наших предків мав силу оберега, а купальський – особливо. В одних селах дівчата через голову закидали вінок на дах, щоб захищав сім’ю. В других – вішали в городі чи в садочку. В третіх – зберігали на горищі на випадок хвороби. В Галичині купальські вінки з чабрецю святили в церкві, а відваром з них напували хворих. Як виявила сучасна фітотерапія, чабрець має болетамувальні та заспокійливі властивості, допомагає при багатьох захворюваннях.
Святкуванням Купайла наші предки вшановували стихії води і небесного вогню, заручались їх підтримкою на косовицю та жнива.
Стороною дощик іде, стороною,
Над нашою вишнею червоною.
Ой на горі жито, а в долині просо.
Стороною дощик іде, ще й дрібненький,
Та на наш барвінок зелененький.
Література
- Пастух Надія. Купальські звичаї українців Молдови // Рідне слово. – 2011. – № 7 (60), липень. – С. 7-8.
- Чарівний барвінок. Хрестоматія з усної народної творчості. – Донецьк, 2004.
- Чолану Людмила. Свято Купала // Рідне слово. – 2011. – № 7 (60), липень. – С.8-9.
