Духовний будівничий української нації: Митрополиту Андрею Шептицькому – 155

Ім’я митрополита Шептицького (1865-1944) з великою любов’ю промовляє кожен українець західних земель. Та до недавніх пір його мало знали українці Молдови. Десятиліття, що минули, висвітлили і його величезну роль в українській культурі, і унікальність постаті.

Роман Марія Александер Шептицький, майбутній предстоятель Української греко-католицької церкви, народився в дуже знатному і багатому галицького роді. Грамоту на земельні володіння його предки-русини отримали ще у 1284 році від галицько-волинського князя Лева Даниловича, того самого, на чию честь було засновано місто Львів. А прізвище утворилось від одного з родових маєтків у селі Шептиць або Шептич.

За шість століть державного і духовного служіння рід набув графського титул, зазнав спольщення і покатоличення, але не втратив пам’ять про своє коріння. З селянами Шептицькі спілкувались рідною говіркою.

Роман народився третім сином, а лишився старшим поміж п’яти братів. Доля наче хотіла втішити батьків за втрату двох найстарших і викохала Романа красенем-богатирем – 2 м 10 см зросту. Маючи гострий розум і чудову пам’ять, опанував понад 10 мов, здобув знання в різних галузях, чудово малював…

У 18 років юнак вирішив вступити на військову службу. Та невдовзі захворів на невиліковну хворобу того часу скарлатину. Стальне здоров’я дозволило вижити, але назавжди лишилось ускладнення – ревматизм. Роман здобув юридичну освіту, став доктором права. А хвороба прогресувала. Він вирішив присвятити себе Богу і постригся в монахи під іменем Андрей. І знову доля послала тяжке випробування – тиф. Родина забрала його з монастиря, покликала найкращих лікарів, знайшла найновіші засоби і вдруге вирвала з лабет смерті.

Андрей у цьому побачив благословення на великі діла. За кілька років він стільки зробив для свого монастиря, що його обрали ігуменом. Щодня борючись з болем, він направляв життя монастиря, допомагав селянам, видавав часопис, читав лекції з богослів’я… Першим став розмовляти з вірянами рідною говіркою, першим написав послання по-гуцульськи, задумався про народні школи… А коли став єпископом, почав активно дбати про освіту простих людей.

В 1900 р. Шептицького було номіновано митрополитом Галицьким. За час свого служіння він значно укріпив греко-католицьку церкву як в Україні, так і за кордоном. Пріоритетом вважав виховання священників, які були б для простих людей і духовними наставниками, і порадниками у світських справах, і вчителями. Реорганізував Львівську семінарію, відкрив семінарії та гімназії. По всій Галичині розшукував талановитих і чистих серцем юнаків, найкращих посилав навчатись до римських університетів.

Шептицький сприяв поліпшенню зв’язків між різними християнськими концесіями, не раз бував у Ватикані, Відні, Києві, Петрограді. ..

Мріяв подолати розрив між релігією і наукою. Відкрив Львівську греко-католицьку богословську академію, Богословське наукове товариство, Український католицький інститут, Єпархіальну бібліотеку.

Підтримував українську економічну діяльність, сприяв відкриттю кооперативів і вдосконаленню банківської діяльності, був ініціатором і засновником Земельного банку у Львові (1910 р.)

При соборі Св. Юра митрополит організував Народну школу імені Б. Грінченка для бідних дітей. Шептицький віддав власні землі для створення шкіл, а також заснував Народну лічницю, де могли безкоштовно лікуватися бідняки. Сприяв відкриттю курортів.

Дав розпорядження утворити на землях Львівської митрополії заповідник кедрових лісів на горі Яйко та заповідник степової рослинності біля Чортової Гори – одні з перших природних заповідників у Західній Україні.

При завантаженості церковними справами, відчуваючи постійне погіршення здоров’я, вів величезну культурно-просвітницьку роботу.

Заснував Національний музей у Львові, купивши приміщення на власні кошти. До музею віддав понад 3 тисячі книг і колекцію рідкісних ікон із власного зібрання.

Нині зібрання ікон Львівського музею – найбільше в Європі. Перлиною світового значення є Богородчанський іконостас, який владика викупив у Варшаві, щоб повернути Україні.

Подарував художникам Олексі Новаківському, Модесту Сосенку та Осипу Куриласу приміщення під майстерні.

Щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям.

Упродовж діяльності митрополита Шептицького (1900-1944) в Галичині сім разів мінялась влада: австрійська, російська, українська, польська, радянська, німецька і знову радянська.

При будь-якій владі він лишався вірним переконанню, що християнин може бути патріотом, але не має права жити ненавистю. Він праг творити добро і не боявся виступати проти несправедливості.

У Палаті панів Віденського сейму відстоював право українців на вищу освіту, і після його виступу цісар підписав декрет про відкриття 1 вересня 1916 року Львівського університету.

В 1932 р. викривав злочинність Голодомору в Східній Україні. В 1938 заявляв протест польському уряду проти покатоличення українців. У 1940 писав Сталіну про зловживання радянських органів безпеки у Західній Україні.

А захворювання постійно прогресувало. Шептицький уже не міг ходити, і в 1939 році митрополит отримав спеціальний дозвіл Папи римського правити Службу Божу сидячи.

У страшні часи Голокосту ІІ Світової війни Андрей Шептицький переховував євреїв від нацистів. За його благословенням людям видавали документи для виїзду за кордон. Дітей євреїв та цінні єврейські папери переховували у криптах, у монастирських школах, у сиротинцях Львова та його околиць. 14 серпня 1944 року митрополит організував таємне вивезення дітей євреїв. Він писав листи Гіммлеру, засуджуючи знищення євреїв, і Гітлеру, протестуючи проти жорстокості до радянських військовополонених.

У листі до Папи Пія ХІІ від 29-31 серпня 1942 р. так охарактеризував нацизм:

Ця система брехні, обману, несправедливості, грабунку, спотворення всіх ідей цивілізації та порядку; ця система егоїзму, перебільшеного до абсурдної межі тотального божевільного націонал-шовінізму, ненависті до всього, що є красивим та добрим, ця система становить собою таке щось феноменальне, що найпершою реакцією при вигляді цього монстра є оніміле здивування. Куди заведе ця система нещасний німецький народ? Це може бути не що інше, як дегенерація людства, якої ще не було в історії.

Для Західної України митрополит Андрей став духовним учителем, батьком нації. Саме з нього Олекса Новаківський писав свого Мойсея.

Великий митрополит Андрей Шептицький  пішов з життя 1 листопада 1944  року від ускладнення після грипу. Львів вже було зайнято радянськими військами. Солдати й офіцери не знали про Шептицького і не розуміли, чому похорони цієї людини перетворились на грандіозну маніфестацію.

Прах його покоїться у підземеллі собору Святого Юра.

В Радянському Союзі визнавати заслуги духовенства було не прийнято. Навіть пам’ятники Шептицькому було наказано знести. Та особистість Андрея Шептицького настільки визначна, що людська  пам’ять не згасала. В 1959 р. вийшов художній фільм «Іванна», у 1982 – «Таємниці святого Юра»…

Сучасна Україна віддає належне Великому митрополиту – гуманісту, просвітителю, меценату, суспільному діячеві. Його іменем названо вулиці й майдани, гімназії, шпиталі, сквери… На будинках, де він жив і працював, встановлено меморіальні дошки. Йому зводяться пам’ятники. Про нього знімають кінофільми («Владика Андрей», 2008). Про нього співають пісні («Праведник віри», музика Ігора Іванціва, слова Мирослава Бойчука).

2015 рік в Україні став роком Андрея Шептицького.

Згідно з Постановою Верховної Ради України від 03.12.2019 р. № 325-IX «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2020 році» 29 липня ц.р. на державному рівні відзначається 155 років від дня народження Андрея Шептицького (1865-1944), митрополита Української Греко-Католицької Церкви, громадського діяча, мецената. З нагоди ювілею підготовлено перелік матеріалів для використання в інформаційно-роз’яснювальній роботі:

банер для завантаження (наданий Львівським музеєм історії релігії)

https://mega.nz/#!ip0iHSTS!2dV2sMURIbohOY5xNEYOw2lD-vOcStNo4Xgaq6pnSZU

«Андрей Шептицький. Великий незнаний» 16 плакатів для завантаження (підготовлені Українським інститутом національної пам’яті):

https://mega.nz/#F!XbIxAIzL!Sg4umZR1f3BOd1rBm0JW1Q

історія УГКЦ. VI. Митрополит Андрей Шептицький (1865–1944) (офіційний сайт Української Греко-Католицької церкви):

http://ugcc.ua/official/ugcc-history/vi_mitropolit_andrey_sheptitskiy_18651944_76272.html

три фільми про Андрея Шептицького (українською мовою) для завантаження за допомогою «Програвач Windows Media» (надані Центральним державним історичним архівом України у Львові):

https://mega.nz/#F!XbIxAIzL!Sg4umZR1f3BOd1rBm0JW1Q.