«Спинилось літо на порозі…» – Зелені свята

В Зелену суботу

Назбираю в гаю запашного зілля,

Запашного зілля вибуялих трав,

З ясеня та кленів назбираю гілля,

Лепехи нарвати побіжу на став.

 

Клечанням обставлю, приберу кімнату,

Подивіться, мамо, хороше ж то як!

Усміхнуться очі, поміж тим у хату

Ввечір завітає стомлений козак.

 

Сядемо рядочком, заведем розмову

Тиху, сумовиту і про все, про все,

Доки до віконця хусточку шовкову

Ніченька-черничка з поля донесе.

                                                 Василь Чумак

Православні християни називають це свято Трійцею. За легендою, на п’ятдесятий день по воскресінню Христа апостоли зібрались на молитву. І сталось велике чудо. Полинули гучні звуки, і з неба стали спускатись вогняні язики. То на апостолів зійшов Святий Дух. Просвітився їхній розум, укріпились душі. Апостоли заговорили різними мовами і пішли по землі проповідувати Слово Боже.

З того часу християнський світ відзначає П’ятидесятницю або Трійцю: у неділю вшановується Бог-Отець, в понеділок – Бог-Син, у вівторок – Дух Святий.

Як і інші знаменні дати, це свято об’єднано з більш древнім святом завершення весни і початку літа. Від далеких предків дійшли його найменування: Зелена або Клечальна неділя, Зелені або Клечальні свята.

Це дні особливого єднання людини з природою. Трави, квіти, дерева сповнено цілющою силою. А найчарівніша трава – аїр болотний. Її ще називають лепехою, татарським зіллям… Давня чернігівська говірка зберегла сакральне найменування – яруй, тобто зілля бога Ярила.

Яруєм у ці дні встилали підлоги, його їли, ним пригощали худобу.

А там, де яруй не росте, збирали материнку, любисток, м’яту, чабрець, полин… Цілющим зіллям та зеленим гіллям – клечанням – прикрашали (клечали) хату й подвір’я.

Так запрошували духів природи. У давнину вірили, що все красиве має добру силу. І добрі душі померлих проростають квітами, цілющими травами та деревами. Клечання приносили в хату, щоб захиститись від зла, яке виростає будячинням та іншим бур’яном. У Молдові улюбленим клечанням є чебрець і горіхове листя – рослини, яким лікуються здавна.

Зелена неділя у давнину починала Русальний тиждень або Русальний Великдень. Згідно з язичницькими віруваннями, у воді, в рослинах, у повітрі мешкають невидимі істоти: русалки, мавки, нявки, берегині, віли, лоскітниці, повітрулі, літавиці… В цьому розмаїтті найменувань відбито уявлення наших предків про складність світу. Вірогідно, слово «нявка» походить від давньої назви потойбічного світу – Нав.

Русалки уособлювали вічно мінливе життя рослинного світу. Їх уявляли прекрасними дівчатами з довгим, до п’ят, розпущеним волоссям, у зелених вінках… Там, де вони грілись у місячному сяйві, гойдались на гіллі чи літали над нивами, все буяло і квітло, визрівав щедрий врожай. Їх називали берегинями, бо ці духи оберігали води, ліси і поля.

Але таємниця невидимого життя породжувала й страх. Туди, в невидимий світ, відлітали душі померлих. Звідти приходив і теплий дощик, і немилосердний град. Звідти з’являлись хвороби і сама смерть.

Основа язичницького світосприймання – відповідальність людини за гармонію навколишнього світу. «Як ми до русалок, так і вони до нас», –  думали люди і намагались нічим не нашкодити, не образити, не потурбувати своїх «сусідів».

На їхню честь влаштовували свято.

Кожна родина клала на підвіконня ще гарячий хліб, «щоб русалки хлібною парою наїлись». Дівчата, «як русалки», розпускали коси і вбирались у зелені вінки. Вони водили хороводи, співали русальних пісень.

 

На святій неділі, на білій березі

Ей рано, рано, на білій березі

Сиділа русалка та й питала літа.

Ей рано, рано, та й питала літа.

Чи бувало літо, чи ще не бувало?

Ей рано, рано, чи ще не бувало?

В гаю для русалок лишали гостинці і розвішували шматки полотна «бо русалка просила»:

Дівочки-сестрички,

Дайте мені сорочки,

Хоч не біленької,

Але тоненької…

З приходом християнства давніх язичницьких духів і богів почали називати «нечистою силою». Їх стали більше боятись. Думали, що русалками стають нехрещені діти, утоплениці та померлі без причастя. Тому, розпустивши дівочий оберіг – косу, дівчата у зелений вінок вплітали м’яту, полин або цвіт часнику. За повір’ям, ці рослини захищали від недобрих духів і не дозволяли переплутати дівчину з русалкою.

У давнину вірили, що русалки на добро відповідають добром. Вранішню росу вони наповнюють цілющою силою. Тому весь русальний тиждень жінки на світанку збирали росу у червоні глечики. Русалки дбають, щоб збулись чисті помисли, тому проводились численні ритуали.

Діти у віночках із зеленої лозини обходили ставки, щоб вода не пересихала і була чистою. На худобу вдягали віночки, щоб на пасовиськах її захищали русалки.

Парубки стрибали через лісові струмки, щоб прибувало сили та відваги. Найвідчайдушніші розшукували в гущавині лісу старий дуб і лишали на самому вершечку горщик з кашею, щоб у дім прийшов достаток.

Жінки обдаровували сиріт, щоб їхня доля змінилась на краще, і просили здоров’я усім дітям.

Старі люди виходили проти сонця, щоб тримали ноги і працювали руки.

А пастухи вирізали липові сопілки на радість і русалкам, і людям, і худобі.

У ці дні поминали померлих родичів. Вважалось, що на Зелені свята можна вимолити прощення великим грішникам і самогубцям.

В останній день Русального тижня молодь проводжала русалок за село. Там влаштовувався спільний обід, а потім з русалками прощались піснею.

Ой проведу русалочку до броду,

А сама вернуся додому.

Ідіть, русалоньки, ідіте

Та нашого житечка не ломіте,

Бо наше житечко в колосочку,

А наші дівоньки у віночку…