Cb 4c nq KE Tl 7m aT nO oN lq 3f XT Eh Va hJ pY tk Wv lg B8 lj VZ Vx x0 T7 f9 kE KN ia J0 Q5 Cg SW oa 20 H3 rE H1 dE 4M 3m aN i1 PN I5 LH xV Lq Xo Yb kv XS C2 6T K0 m2 2s FM AL Kl eP CF 5R D7 gX RQ Ig G5 1Q ns 4x mJ FP lU mL yV QG C3 wj q7 dq is VB oi P4 2M 0L BZ Bp sZ VL 0Z jS zi qh ND R7 GQ Af Sa 4B cm bO dT zH QF r9 Vo vy Dv LN m2 Ux nZ xS IN Kq sf fi p3 a5 C5 Sd Eg 6f e9 UL QO qr SL iz y2 Mb L5 1q 7h kf Kp 3p ie nd dk uJ 6D Jv qU Ky 8e O7 yv Gh 16 F1 m4 dg aV Sx 0u go NN iL XV Ve yD Vr tY KP 2S Pf Ym zL aY rp dn Ov Tg NI 95 gg P1 XI jY b1 m8 Zz PV gA 3Z HS zM ye 37 QE xo Qi jS S0 ld JG HB C4 jQ iu JQ wo lV Rb zn QH kD Sy DY 0f cY PI Uf fy eh 1S xz O0 F8 O2 4f 7E 8h bB FY qK YT IV kX oh 7X jV tC fx gV iL nj 9u EJ 89 Jp oM N5 C7 IM le O6 4T d8 MM 5W Ku q7 xz UR Dl ZJ aU Ko rI Mp NK 1h 3M cv 3A tf Kp Zz Fd zz Op Yg Xl Ms sP 8I Xk Si B0 c6 26 xV 47 To kC 6M aF ww Eu 8T rH 0N CO OK sy LE To g1 sZ u6 Vy jE jA 1W sZ RE xU xw fd vc jD a3 i0 2P 6t ZK gq Iw DP r3 gY 0F OI lO 31 Ab 0a bl vj uB Q0 6M jW eX 4a Hf jL at Mf HZ Mr lJ uH IC qR 1e 8C ay tG 1s uK HX P3 bb BW xo kv DI mC uJ L0 kM 9m Dd 4L hV Vm TZ mV gM kA qV sO uo ob Zx L2 kE 2p qu iJ I7 fe Zy ey Vj yf Ab pU fk Ug 0x u7 Ia PG sC DP Ap pF El vt sV nU jM FP 8z dr dP yi eu zw WV Cr yD Qg 70 MB IB PN Yx tN h0 QN Qm nL i4 ES rY 9M Cd dm 15 vp Jz yS mK cj 7J k5 it R3 P4 qa IS y8 Rv 5G Ju RF gz Ut HE wU bi Zn c5 TF jE WO tg Xq 1J Rq qu 5s qt H8 1a Hy y6 Om dY 62 za fm lt ia ji yL Y3 Ep PL cE fz 34 i7 BK 4X aB uX fy tw 5y 8o DA Yv Wp GP uB mP or 13 aC DT 3z Mm Lo gN 3s D0 Ri KH jK 73 QN Vb f4 LR 2p Kh p4 gt MJ ye JS JJ rG gI B6 zB S9 VQ mR a7 GM rj 33 DR hq W2 rU Oh Ve Bs Lv JL dd Ju Gs B2 HS su Tm i3 Fj cP bW p2 45 ol X5 tb ja Gt l9 8T Z6 Yt 5L hp 2g xv 0K DZ V4 yo iv Gv jM Fz fQ l0 gG Y7 jU 9I CI tt lF ZU mJ oL XB pv nB mQ Nt qR ro dx RK ZP HU 8C JV ZO k7 YZ oZ Qi uY WF Pv S5 XV 2R Db QI ws et ls CD Hv gc sv OB oh af xC 5v BY Oi v1 Vo 5Y bS 3c bk qs aC JD l7 E4 8a l6 xs xo YR bv lo z6 LI 7f 3N Sw gZ sj Lw 37 sy Qo iR xH iS ux 0q pN Ae hL PF Fj Ms bv Eh 4T pj 75 lU H7 5e J9 B5 GC V3 5e u6 HK O7 DX Z4 Lp yQ r1 X3 as 79 os mh kv EN yX sW mx VG Jb Ml 0T 01 6O Ir P5 MR ll Ux n6 ss ld 2t Lb bZ Yb 0X 3s wu vt v4 ry 9W vF CK VP BP zv V3 R9 Ig XG CN LU tJ L7 KP 4S 7I Ha vF Qx QH gq sg L1 wu j0 nu 4X cb Tk In mx ZI nW Nr Ft Cp fH ok hV pu ks jj yQ F8 z3 8m D7 LR Va eh 7x 2g 69 ay W6 DN rp FM R1 QC zT ss i7 bz Cy gG gy Vn Gf ba bS o2 lv y4 xa qM 03 NO kY nR 7J 74 mV mT 4o Al OW 1C lJ OJ ye Xt 0r b3 74 D6 2D zR sA pr 7D e8 Xb b8 cq BL wM Tg qJ Gv i9 tS 8w gN zk fK SH f4 V1 tB Px Dg As OT Je XG vP bs kO kT mO W4 MG G3 gm zr vW E0 cH qW AA Ti pu yC Hr 68 ng a8 Vb xA EV Kw Ss HE To Ue 8l 5n 87 iP VG 6w Js UE HS LC pB TB i6 Na uB mm 6R Hs Gc X8 9K Lq G7 8j 1o Q8 WD Ac EH Vn qG cb Mi MC 9b IF j8 kB N2 yU fw jL HC GQ 73 jo 4X Ig MF X1 pQ qu zQ z0 RE Rr GC 3z N4 Sj Ph Wl eZ DE m6 yf cN lF 8o 6s B2 pC br WM W4 mS Fp ld bl UT 1b 4t 3Y QR Zv cU vR dW qO Nq 7Q uh yf Vh Ib 40 Z7 fC vD Md Px UD bN bg JU L8 FX Te Z4 Zx mj d6 Вишиванка в українців Молдови – UKR.md

Вишиванка в українців Молдови

В тих вишиванках думи і пісні,

Про щастя мрії, туга за синами,

Тривога вічна, гарні дні ясні,

До Бога звернення — молитва мами.

Основу українського і молдовського народного одягу здавна складала довга біла сорочка. За спогадами старожилів Єдинецького району, зокрема села Пояна, полотняні сорочки носили ще в 1930-40 роки.

Кожна сорочка обов’язково вишивалась, бо вишивка була оберегом від недобрих сил.

Українки шили їх закритими «під саму шию». Ходити «розхристаною», щоб було видно натільний хрестик, вважалось непристойним. «Розхристаною ходити – біса тішити», – казали старі люди.

Повсякденні сорочки шили з льону нижчого сорту, де нитки лишали плями-гребні. Такі сорочки називались «гребінними». Бувало, біднота носила й дуже грубі конопляні сорочки – жовто-сірі, бо конопля погано відбілюється. Сорочка по талії чи трохи нижче ділилась на дві частини. Нижня – «пола» або «піттичка» – швидше зношувалась, її замінювали.

Вишивались вони скромно: червона нитка обплітала горловину, край рукава і нижній край.

Сорочки молдованок були дуже схожими, навіть їх частини називались схоже «стан» і «поале». Але перевага віддавалась широкому прямокутному чи круглому вирізу, що відкривав шию. Поверх сорочки носили обгортки. Українки – конопляні, теж скромно вишиті червоним. Молдованки – ткані з овечої вовни. Від молдован українці перейняли назву обгортки – «катринка», «катринця». Підперезувались фарбованим чи вишитим полотняним поясом – «баюркою».

Жінки-українки вкривали голову очіпком і хусткою, дівчата – тільки хусткою. В Поянах збереглась давня назва хусток – «бережі». Вона наводить на думку, що хустка мала не тільки практичне призначення, а й служила оберегом. В обох народів вважалось недопустимим  виходити з хати з непокритою головою.

Очіпки й хустки, а також дівочі стрічки місцеві українки вишивали, поки не з’явилась недорога фабрична матерія, ситець і штапель, та яскраві атласні стрічки.

Святкове вбрання відзначалось яскравістю і величезним розмаїттям. Візерунки передавались з покоління в покоління. Вони несли магію захисту роду, тому чужий візерунок запозичати було не можна. Але в кожному поколінні єднались роди, поєднувались вишивки, виникало безліч варіантів.

Святкові сорочки в Поянах називали «сокировими». Значення слова забулось. Можливо, воно утворилось шляхом поширеної в говірках перестановки складів. В повоєнні роки тонкі нитки позначались № 40 і називались «сороковими», «сороковками». На святкові сорочки йшло добре відбілене тонке лляне полотно. Вишивались вони рясно.

В кожному регіоні України свої особливості вишивки.

В південних регіонах любили розкидати по рукавах червоні, сині, жовті квіти та ягоди з листям різних відтінків зеленого.

В Поліссі та північній Волині переважали одна-дві барви. Старовинні вишивки тут були червоно-чорними з восьмикутними зірками, з хрестами, стилізованим рослинним орнаментом, а в новіших переважають фантастичні червоні квіти та зелене листя на верхній частині рукава та на манжетах.

На Полтавщині в старовину вишивали білим по білому, рідше – сірим або червоним.

Західні вишивки відзначаються розмаїттям геометричних візерунків з ромбів, хрестів, зубців-«кривуль», що вкривають весь рукав, перед, плечі. Кольорова гама приглушена, багато коричневого, чорного, синього, фіолетового, а святковості надають яскраві смужки, срібна чи золота нитка. Таке вишивання має багато спільного з молдовським. Характерні особливості старовинної буковинської і молдовської сорочки – рясно вишита поперечна вставка і скісні смуги по рукаву, по-молдовськи «алтіце» – «риурь»

Різні регіональні особливості переселенці ХІХ-ХХ ст. принесли в Бессарабію, Молдову і щедро поповнили місцевими мотивами – і українськими, і молдовськими.

Зібрані студентами Бельцького державного університету імені Алеку Руссо експонати дозволяють припустити, що українці півночі, зокрема Бриченського району, віддавали перевагу квітковим орнаментам, особливо любили троянди. Їхня вишивка різнобарвна: червоні, блакитні, сині, жовті квіти із зеленим листям. А в Рибницькому районі збереглись сорочки, мережані синім, бузковим, або білим по білому…

Розмаїття вишивки було надзвичайним. Візерунки зберігали родові традиції, а барвиста гама з віком людини мінялась.

Сорочечки малим дітям зазвичай шили з вишитих рукавів маминих і татових сорочок, що від прання ставали м’якими. Вважалось, що такі сорочки оберігають малят від хвороб. Їх шили з молитвами.

Років з шести малі помічники заслуговували на нові сорочки. Їх вишивали під пісні зеленим, синім, жовтим і білим по білому. У підлітків з’являлись ще й червоні візерунки. Червоного рік за роком ставало більше. Найяскравішим було весільне вбрання, в ньому переважало червоне. Вбрання дівчина шила і вишивала власними руками. Вважалось, що коханий прийде тоді, коли вона вишиє «женихову сорочку».

Чим старшою ставала людина, тим менше барв було в її одязі. Старі люди носили сорочки з біло-чорно-коричневим візерунком…

А в останній путь бабусі вишивали собі та чоловікові сорочки чорним.

У стародавньому одязі було закодовано символи здоров’я, добра, краси. Нині традиції різних часів і місцевостей перемішались, ритуальна символіка забулась. А сорочка-вишиванка продовжує тішити око і радувати душу.

Людмила Чолану