«Батьку українського театру» Марку Кропивницькому – 180

Марко Лукич Кропивницький – видатний український драматург, актор, режисер, композитор, один із засновників національного  театру.

Марко Кропивницький народився 22 травня 1840 року в українському селі Бежбайраки, Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (пізніше – Кіровоградська область). Дитячі роки стали для нього випробуванням характеру. Батько служив управителем у князя Кантакузена в сусідньому селі й нечасто бував дома. Мати мала чудовий голос, грала на фортепіано, флейті, гітарі, але сину приділяла не дуже багато уваги. А коли Маркові виповнилося п’ять років, серце Капітоліни полонив гусарський офіцер, і вона покинула сім’ю.

Батько Лука Іванович, за переказами, викупив із кріпацтва няньку своїх дітей Явдоху. Невдовзі нянька стала їхньою мачухою. Як з’ясувалось, у відсутності чоловіка вона полюбляла горілку та гостей. На долю ж Марка та його сестри Ганни випадали лайка та штурхани. Бували діти й голодними, часом ночували в нетопленій хаті… Відраду хлопчина знаходив на вулиці, серед друзів, кріпацьких дітей, у їхніх бідних хатах. Звідти знання народного життя, якому всі дивувались пізніше.

У сім років почав навчатись у приватній школі в сусідній слободі. В одній половині хати мешкала сім’я вчителя Рудковського, а в другій була школа. Учні після уроків доглядали худобу, пололи баштан, поливали капусту… Спали покотом на долівці. За провини Рудковський «повчав» свою дармову робочу силу нагайкою. Скінчилося це тим, що Лука Іванович відшмагав «пана професора» батогом і забрав сина додому.

Щоб Марко міг навчатись у Бобринецькій повітовій школі, його забрала до себе бабуся по матері Уляна Василівна. Три роки підліток прожив у сім’ї Дубровинських і нарешті відчув родинне тепло.

Дядьки Олексій, Єгор, Микола і Федір були музикально обдарованими людьми, співали в церковнім хорі, любили книги. «…Не проходило навіть вечора, – згадував драматург, – щоб в нашій господі не лунала музика або спів. Увечері до дядьків збирались товариші, …співали духовні концерти і світські пісні, …читали гуртом, найчастіше Гоголя і «Енеїду» Котляревського». Вони навчили Марка народних пісень, познайомили з театральним мистецтвом. Після приїзду до Бобринця драматичної трупи Л. Млотковського бажання виступати на сцені в нього було таким, що «ані перспектива службової кар’єри, ані рішучі протести батька вже не змогли приглушити той потяг».

Молодий Марко Кропивницький

Та після закінчення 1856 р. школи Кропивницький мусив влаштуватись до повітового суду в місті Бобринці дрібним чиновником. Системної освіти він так і не здобув, а знання протягом життя поповнював з книг.

1871 р. після смерті батька назавжди покинув державну службу, розпродав успадковане майно і поїхав до Одеси. Так почалось його життя як актора і драматурга. Кропивницький мав грандіозний успіх у першій же ролі – Стецька в спектаклі «Сватання на Гончарівці». Того ж року видрукував першу свою п’єсу «За сиротою і бог з калитою».

Від цієї події історики української культури починають нову сторінку не лише в біографії Кропивницького, а й в історії національного театру.

Українське сценічне мистецтво, за словами драматурга, було при «посліднім іздиханії». Валуєвським циркуляром 1863 р. та Емським актом 1876 р. було заборонено українські книги, журнали, підручники, вистави…

Але вже існувала українська творча інтелігенція, почалась діяльність М. Старицького і Тобілевичів. Разом з Кропивницьким вони створювали національний театр, який не давав згаснути українській культурі.

1873 року Кропивницький переїздить у Харків – центр тодішнього національного життя. Десять років гастролей у різних трупах принесли йому славу актора і режисера по всій Україні.

Кропивницький – актор

Акторські можливості Кропивницького вражали сучасників. Він міг грати 2-3 ролі в одному спектаклі, перевтілюючись так, що його прозвали Перевертнем. Мінялось усе: голос, інтонації, міміка, жести, здавалось, що навіть зріст ставав іншим… Достовірність кожної ролі була надзвичайною. Коли Ілля Рєпін побачив його на сцені в ролі козака, умовив позувати для картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

За своє життя Кропивницький зіграв понад 500 ролей.

Його голос зачаровував красою і широтою діапазону. Він добре знався на музиці й сам писав мелодії для багатьох п’єс. В українську музичну класику увійшли пісні Марка Кропивницького «За сонцем хмаронька пливе», «Соловейко», «Де ж ти бродиш, моя доле»…

Розумівся на образотворчому мистецтві й керував створенням декорацій.

Як режисер-реформатор, вимагав спостережливості, психологічної точності, що дозволяє вважати його попередником знаменитого Станіславського.

Не дивно, що спектаклі його трупи викликали аншлаг. Публіка йшла «на Кропивницького» переплачуючи за квитки «з рук» уп’ятеро. У Харкові студенти продали власні речі, щоб потрапити на спектакль. А в Києві був такий успіх, що заздрісники добились заборони на його виступи.

Кропивницький – Тарас Бульба

В 1882 р., коли переслідування української мови дещо ослабло, українці утворили єлисаветградську театральну  трупу і Товариство українських акторів на чолі з Кропивницьким. До неї увійшли Марія Заньковецька й брати Тобілевичі: актори Микола Садовський і Панас Саксаганський, драматург Іван Карпенко-Карий.

М. Кропивницький, м. Садовський, М. Заньковецька

Іван Франко відзначив: «…Несподівано з’явився справжній український театр, склалася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому…».

Трупа Кропивницького стала новим етапом у розвитку національного театру. Сучасники назвали її Театром корифеїв. Цей театр дав поштовх для подальшого розвитку української культури, відіграв визначну суспільно-політичну роль в житті українців, став однією з духовних підвалин України.

Трупа М. Кропивницького 1890 рр.

За кілька років новий український театр здобув таку популярність, що його було запрошено на гастролі до Санкт-Петербурга. Там успіх українських акторів перевершив славу Александринського і Маріїнського імператорських театрів, гастролерів з Німеччини, Італії та Франції. Чутки долинули до палацу, і спектаклі, зокрема, «Наталка Полтавка» та «Назар Стодоля», відвідала царська сім’я. Імператор Олександр ІІІ вставав для аплодисментів, подаючи приклад усій аристократичній публіці.

Кропивницькому та Заньковецькій було запропоновано перейти до Александринського театру з дуже щедрою оплатою.

Але це означало, що вони гратимуть тільки російською мовою, що український театр втратить геніального актора і режисера та провідну актрису.

Вони відмовились.

Наступні роки стали творчим тріумфом Кропивницького.

Він заснував чотири драматичні трупи, які пропагували українську культуру на сценічних підмостках не тільки українських міст і сіл, а й Москви, Варшави, Мінська, Тифліса (Тбілісі), Баку, Вільно (Вільнюс)… Не раз бували і в Кишиневі.

Театр корифеїв

Як театральний педагог, Марко Лукич виховав ціле покоління українських професійних акторів.

Як драматург, Кропивницький поповнив українську літературу майже 50 драмами, комедіями, водевілями та фарсами, інсценізаціями за творами Т. Шевченка, Є. Гребінки, М. Гоголя… Йому належать дитячі п’єси за мотивами народних казок – «Івасик-Телесик», «По щучому велінню».

Драматичні твори М. Кропивницького вже 150 років входять до репертуару українських театрів усього світу.

Його п’єси вивчають у школах України та українських діаспор за її межами. У Республіці Молдова Курикулум з української мови та літератури передбачає ознайомлення з творчістю М. Кропивницького на прикладі п’єси «Глитай, або ж Павук».

Драматург за роботою

Кропивницький збагатив і літературну мову. Іван Франко із захопленням писав, що не у кожного митця можна зустріти таку чисту, поетичну, сповнену гумору українську мову: «Пісні, жарти, приказки і вигадки, мов перли-самоцвіти, сиплються безкінечною многотою…».

На честь генія українського театру місто Єлисаветград (у радянські часи Зінов’євськ, Кірово, Кіровоград) було перейменовано на м. Кропивницький. Його іменем названо рідне село, вшановано обласний театр, бібліотеки, школи та вулиці…

..Артист, художник з голови до ніг,

Він сміхом потрясав притихлу залу,

Скорботою будив юрбу опалу

І слово, як алмаз, беріг.

Блажен народ, що мав такого сина,

Там, де його терниста путь ішла,

З нових квіток і колосків звила

Вінець йому безсмертний рідна Україна.

                                    Максим Рильський

Пам’ятник М. Кропивницькому у м. Кропивницький