18 квітня – Міжнародний день пам’яток і визначних місць

Республіка Молдова багата на культурні пам’ятки.

Одні з них знають усі. Це Музей-заповідник «Старий Орхей», де знайдено сліди різних цивілізацій від VІ ст. до н. е. Це Тріумфальна арка і пам’ятник Штефану чел Марє в Кишиневі. Це Сорокська фортеця, якій вже понад 600 років… Багато хто чув про «закопану» Успенську церкву в Каушанах, про древні скельні монастирі в Сахарні, Ципово, Бутученах… Може, відвідував монастирі, що славляться святими реліквіями і красою: в Курках, Капріянах, Каларашівці, Гирбово, Гиржавці… Багато монастирських споруд є видатними пам’ятками архітектури.

А є в Молдові місця, які заслуговують світової слави, хоч більшість людей про це не здогадується. Одне з них – монастир в селі Рудь, що знаходиться на березі Дністра, в 15 км від м. Отачь.

Таємниці Рудьської долини

Рудьська долина – частина ландшафтного заповідника Рудь-Аріонешть. Мільйони років тому Сарматське море утворило товщі скель, прорізаних ущелинами, вимило печери. Потім вітри нанесли землі, з-під каміння пробились сотні річечок, ручаїв, джерел… Пагорби вкрились лісами, ожили хмарами птахів, численними звірами…

Рудська долина

Тут з незапам’ятних часів селились люди. Археологи відкрили стоянку кам’яного віку Валя Брадулуй, якій 40-42 тисячі років, кілька поселень останніх століть до нашої ери…

Тут було античне місто, згадане Птолемеєм. І фракійська фортеця, можливо, захоплена гетами. Після розкопок лишилось багато канав, тож місцеві мешканці назвали те місце «Ла шанцурь» («Lа șаnțuri»).

Долина зберігає багато історичних пам’яток і таємниць.

В центрі села Рудь, відомого з 1463 року, є вхід до печери Померлих («peștera Răposaților»). Там знаходили і зуби мамонта, і кістки давно вимерлих тварин, і сліди людської діяльності різних епох… Розказують, що колись люди сховались у печері від турок, але ті розвели багаття перед входом і втікачі задихнулись від диму. З того часу вона й отримала назву печера Померлих.

Вхід у печеру Померлих

А ще стверджують, що вузька і довга печера тягнеться на десятки кілометрів, що нею можна було вийти на другий берег Дністра, що до війни контрабандисти тут проносили товари, а під час війни ховались від арешту…

У печері Померлих

Перевірити це вже неможливо – за 80 м від входу утворився завал. Весняними водами печеру поступово заносить. Зараз туристи ходять уже під самою стелею.

Печеру заливають талі води

Від церкви і старого цвинтаря дорога спускається в Рудьську ущелину. Стежка веде до витоку ручаю, який впадає у Дністер. По обидва боки здіймаються прямовисні стіни, а над ними – густі зарослі. Здається, що ці стіни колись були обтесані людськими руками, що тут відбувалось язичницьке вшанування духів води… Якщо знати, що в Рудьській долині знайдено сліди різних культур, в тому числі й язичницьких, таке припущення видається не зовсім фантастичним.

Вода пробивається в неглибокому гроті. На стіні тріщини утворили чоловічий профіль. Туристи його домалювали, назвали еллінським богом вітру Еолом, а грот – Еоловим. Часом ущелину називають Еоловою арфою. Кажуть, що у вітряні дні тут чути високі чисті звуки – «спів ангелів».

Еолів грот

Можливо, Еолів грот у давнину був печерою, а вода вирувала, бо місцева назва витоку – Бульбоаке (Bulboacă), тобто вир.

Через ручай, що бере початок у гроті, ще недавно було перекинуто кам’яний Турецький міст. На жаль, у 2008 році він обвалився.

Колись ручай був рікою

Дорога до монастиря веде повз джерело Гіку-Воде (деякі екскурсоводи кажуть, що Штефана Воде). За переказами, господар поранивсь на полюванні і був при смерті. Але вода з цього джерела його зцілила.

Далі в кручі можна побачити два входи в печери. Їх викопали монахи для усамітненої молитви. Тепер печери засипано піском, бо туристи лишали багато сміття.

Рудьський монастир засновано в 1777 році. Він був то чоловічим, то жіночим. У ХІХ столітті закривався на 75 років. Його було відновлено завдяки великому просвітителю Бессарабії єпископу Віссаріону Пую. В 1940 році знову закрито. Діє з 1999 року.

Свято-Троїцька церква приваблює красою і незвичайною архітектурою – її стіни, у метр завтовшки, утворюють не хрест, а трилисник.

Свято-Троїцька церква

Квітники й виноградники, доріжки і газони створили власними руками монахині.

Кажуть, що монастир знаходиться в благодатному місці, в зоні позитивної енергії. Ні дощ, ні сніг, ні вітер не шкодять людям – ніхто з прихожан не застужується. А на Вербну неділю обов’язково сяє сонце.

Ясний день Вербної неділі

У монастирі є диво природи – величезний валун. Камінь розміром з хату лежить на схилі, а вниз чомусь не сповзає. Один його бік похилий, зручний для того, щоб піднятись і помолитися на схід сонця. Перші промені падають якраз на валун. Дуже схоже на прадавній вівтар сонцепоклонників Але сонцю наші предки молились понад тисячу років тому, а камінь лежить тут усього 300-500 років. Геологи не можуть пояснити, звідки він узявсь. У кручі нема ніяких слідів падіння, навколо нема виходів вапняку…

Таємничий валун

Проти монастиря за ручаєм ще кілька див. Найбільш відоме – Святе джерело. Вода в ньому настільки чиста, що на фотографії її не видно. Вона не замерзає і не псується. Вода піднімається з глибини 300 м і несе 3 мг срібла на 1 літр, тому має цілющу силу.

Святе джерело

Схили  навесні наче вкрито різнобарвними килимами. То буяють знамениті рудьські першоцвіти. Цілі галявини білих пролісків,  ніжно-фіолетового «ведмежого вушка», яскраво-жовтої калюжниці і ще якихось рожевих, малинових, блакитних, синіх квітів, назви яких знають тільки ботаніки.

Від Святого джерела туристів ведуть до історичної загадки, яку місцеві жителі називають  цілком по-українськи – Туркова тарілка. По дорозі вам покажуть  природну аномалію: на схилі серед кущів та дерев вкрита травою галявина. Тут не росте нічого, крім трави. Любителі фантастики прозвали її місцем посадки НЛО.

Рів і вал Туркової тарілки

Туркова тарілка – це овальна впадина, обнесена дуже давнім валом і ровом. Ще й нині вал має від 4 до 6 метрів. А кілька століть він мав підноситись на висоту 3-4 поверхів.

Її прийнято називати слов’янським городищем  V-ІХ ст.  Але для городища укріплення  дуже мале: всього 60 м на 70 м. На такій території житлові будинки розмістити неможливо.

Язичницьке капище

Дивно, що рослинність всередині  ріденька і квола, хоч  у впадині збирається дощова  вода, а за валом протікає ручай. Кущів і трави майже нема, дерева тоненькі, багато висохлих. Якщо стати на валу і простягти руки  над впадиною, долоні відчувають неприємний холодок, а від валу йде тепло. З’являється враження, що насипом відгороджено  щось недобре.

В Турковій тарілці гинуть дерева

Місцеві жителі розказують, що Туркову тарілку досліджували ленінградські археологи. Вони датували  це утворення ІІ століттям до н. е. і припустили, що тут могло бути язичницьке капище. Для  храмової споруди  і місця цілком достатньо, і проточна вода  доречна.

Ще одне таке саме утворення є на другому березі Дністра, за 4 км від Туркової тарілки.

Можна припустити, що ці  капища були місцем поклоніння дуже давнім язичницьким  богам, що символізували рівновагу Всесвіту –  Білобогу і Чорнобогу.

Ідоли древніх богів

На важливість цього місця для язичників вказують залишки древнього християнського монастиря поряд.  Щоб витіснити стару віру, перші християни руйнували священні місця язичників і зводили  там  свої храми.  Але в Рудьській долині язичницька віра не відступила. Монастир було зруйнувано. Кажуть, настоятель відмовився його покинути і прийняв смерть біля вівтаря.

Від монастиря лишився вівтар з кам’яним хрестом.  За легендою, він має особливу силу. Якщо покласти на вівтар руки, можна звернутись до того, кого ти скривдив, попросити пробачення.  І прощення прийде, навіть, якщо тієї людини вже нема серед живих.

Над Святим джерелом височіє крутий пагорб.  На його вершині недавно  встановлено хрести, тому пагорб так і називають – «Три хрести».  Видно могутню кладку: великі кам’яні блоки, обтесані  з геометрично точністю, з прорізаними водостоками. Табличка стверджує, що це залишки римської фортеці  ІІІ-ІV століття до н.е. Однак, ствердження дуже сумнівне.

 

Фортеця Три хрести

У ІІІ-ІV століттях гігантської  Римської імперії ще не було. Рим завоював територію за Прутом  (Дакію) у 107 році нашої ери.  Але й тоді землі між Прутом і Дністром лишились вільними.

Численні фортеці на Дністрі можуть належати гетам. Першим таке припущення висунув ще Думітру Кантемір.  На жаль, цивілізація гетів лишається недостатньо дослідженою.

Відомо, що гети славились як мужні воїни і вправні будівники. Вони селились на вершинах, які укріплювали майстерною кам’яною кладкою.

Історики вважають, що укріплення в Татарештському яру на території заповідника Рудь-Аріонешть  належало гетам, що саме гетська фортеця була на високій кручі в Сахарні.

З вершини «Три хрести»  видно на багато кілометрів навкруги.  Внизу  блищать  покрівлі Рудьського монастиря, зеленіють ліси, синіє Дністер…  А за ущелиною височіє така сама вершина. Крута, вкрита лісом, без доріг,  без стежок… Кажуть, ні місцеві жителі, ні археологи  на неї не піднімались.  Можливо, там теж є фортеця…

Рудь береже свої таємниці