Стрітення: зустрілася зима з весною…

Стрітення – зустріч зими з весною

Стрітення входить до числа 12 великих християнських свят. Православні відзначають його 15 лютого, католики – 2 лютого.

Стрітення у християнстві

Цим днем відзначається велика подія в житті Ісуса Христа – залучення його до церкви.

За церковною легендою, на сороковий день батьки Ісуса понесли свою новонароджену дитину до храму, як і годилося іудеям. Їх зустрів праведний Симеон. Він давно не виходив з дому, бо був старим-престарим. Підійшовши до Марії та Йосифа, подивився на немовля і сказав, що тепер може померти. Збулось давнє пророцтво: він побачив Сина Божого, який спасе людство. Того ж вечора душа праведника тихо відлетіла.

Богослови тлумачать цю подію як символічну. Зі смертю таких праведників, як Симеон, закінчувалась доба іудаїзму. Народився Ісус Христос – родоначальник нової релігії, яку прийняли сотні народів світу.

Стрітення в дохристиянську добу

Коріння свята Стрітення сягає сивої давнини. За язичницьких часів це був день повороту Кола Сварожого із зими на літо. Тому й називався Стрітенням, Стріченням, Зимобором…

Головним дійством ставала театралізована зустріч Зими з Весною.

Повільно, спираючись на ціпок, дід Мороз вів стареньку згорблену Зиму. У драному кожусі, у стоптаних постолах. Хустку голодні миші погризли – сиве волосся з дірок вибивається. На плечі порожня торба. В руці вищерблений глечик з льодом. Назустріч їм виходила дівчина у вінку або квітчастій хустці, в зеленій спідниці, несла сніп-дідух.

– Добрий день, бабусю Зимо! Добрий день, дідусю Морозе!

– І тобі доброго дня, Весно!

– Як здоров’я, бабусенько?

– Стара я вже стала, немічна. Ледве ноги носять…

Весна починала умовляти Зиму з Морозом. Все, що влітку напрацювали, вже поїли і попили. Прийшов час їм відпочивати, а Весні працювати та Літа дожидати…

Розмова тривала довго, з прислів’ями та приказками, з жартами й піснями. Зима не хотіла покидати землю, Весна наполягала… Врешті-решт домовлялись, що Зима з Морозом почнуть збиратись у дорогу, а Весна чекатиме, поки її покличуть.

Галина Рогова

Стрітення

Зима, угорнута до брів у хутра,

Унизана в діаманти,

Умаяна в парфум і пудру,

З упевненістю інтриганки

Йде на побачення з весною.

Ошатна, як усі білянки –

Свої являє переваги,

Авжеж, покинута коханка,

Що випромінює зневагу:

Хто там рівняється зі мною?

З усього віна в самозванки

Балахуваті сиві очі,

А з шат усіх – легкі серпанки .

І цим вона зманути хоче

І переважить? Ошуканка!

І сердиться зима і прагне

Принизить весну-безприданку.

Своєї цілі не досягне,

Бо переможе «самозванка» –

За юністю завжди звитяга.

Я знаю. Так колись вже було.

Так я стояла на кону.

Зневажливі слова не збулись:

Безсумнівні чесноти обминув

Й мене обрав він – юну і дурну.

Рогова Г. Присутність. – Кишинів, 2007.

Люди на прощання вшановували зиму веселими розвагами. Співали й танцювали. На санчатах катались, в сніжки змагались, кінні перегони влаштовували. А потім урочисто спалювали солом’яні опудала на честь перемоги Сонця над Морозом, Весни-Літа над Зимою. І пильнували, хто в цей день буде сильнішим. Якщо до вечора потеплішає, то Весна. А якщо вдарить мороз, то Зима ще не відступить.

За Стрітенням приходив Масляний тиждень. Ще тривали зимові розваги, ще люди прощались із Зимою. І вже чекали весняного Сонця. Пекли млинці – круглі, як сонечко. Навіть особливі сковороди були – невеличкі, із зубчиками по краях, наче перші промінчики. На млинці до мам і бабусь з’їжджались діти з онуками. Їсти млинці годилося гарячими, щедро змащеними маслом. А щоб Зима не ображалась – із холодною сметаною та сиром.

Народні вірування та прикмети

Наші предки вважали, що кожне велике свято є зустріччю людей з богами та духами. У такі дні невидимі сили посилають підказки про майбутнє. Тому люди пильнували різні прикмети.

Про Стрітення казали: «Як нап’ється півень води, набереться господар біди».

Лютневі відлиги ненадійні, після них бувають і морози, і заметілі. Від перепадів тепла й холоду страждає озимина, підмерзають дерева, хворіє новонароджена худоба…

Добре, якщо Коло Сварога повертається плавно. Тоді Весна змінює Зиму обережно, поступово, не ображаючи стареньку.

За дохристиянською міфологією, у середині лютого відбувається перша зустріч Зими з Весною. Вони домовляються на майбутнє. Зима готується піти на спочинок, а Весна – приступити до роботи.

Вдруге вони зустрічаються на сороки, 22 березня. За християнським календарем це день сорока святих, сорока мучеників. Весна попереджує, що скоро прилетять пташки і Зимі треба поспішати. Люди починають весняні заклички.

Третя зустріч – 7 травня, на Благовіщення. Весна вступає у свої права, а Зима покидає землю.

Наші предки за різними прикметами стежили, чи дотримується віковічний порядок, чи пора вже кликати Весну.

Дуже добре, якщо на Стрітення мороз і сонце. Значить, Зима з Весною зустрілись, домовились і тепло прийде вчасно.

Невеличка відлига – на ранню весну, мороз – зима ще затримається, сніг – весна буде з дощами.

А дітям доручалось стежити за бурульками. Дитяча душа чиста, їй більше відкриється майбутнє. А бурульки – улюблена забава дітей, вони в них добре розбираються. Отож діти спостерігали. Поки бурульки зі стріх довгі та прозорі, ще будуть і морози, і заметілі. То Зима не здається, вдень сховається від сонця, під вечір напускає морози, кличе вітри. А якщо бурульки короткі та жовті – ослабла стара, весна наступає!

Діти збирали з чистих бурульок талу воду. Капіжною водою (що накапала) лікувались від різних хвороб та пристріту – недугу від «недоброго ока», відганяли вовкулака чи відьму. Нею кропили худобу перед першим випасом. Нею вмивались чумаки перед дорогою. Мати живущою водою благословляла сина-воїна.

Галина Рогова

Лютий

Люблю лютий

За сховану в ньому жевринку:

Чи то його трубка,

Чи каганець,

Чи серце?

Лякає сердитим іменем,

Супить брови хмарами,

Тріщить морозами,

Не впускає до себе

За обмерзлий поріг

Невтаємничених.

Бо там, за пологом зими,

Співчутливо відігріває весну,

Плекає першоцвіт,

Напучує вітри

Лоскотати заспані бруньки,

Навчає бурулі

Співати капіжних мелодій.

Аби птахи наслухалися,

Аби люди дивувалися:

Що то діється?

А діється ось що:

Весна народжується в лютому

Березень вже отримує її –

В жовтогарячі пелюстки.

Рогова Г. Присутність. – Кишинів, 2007.

Громниці

Стрітення подекуди називають Громницями. У давнину вважалось, що в цей день можна почути грім. То Перун починає проганяти з землі зимових духів. Йому на допомогу розводили вогнища, кидали в багаття мотлох: старі корзини, поламані граблі, осипану кору…

З приходом християнства очищувальним вогнем став вогонь свічки, а живущою водою – вода освячена. На Стрітення стали ходити до церкви, святити свічки і воду. Воду в цей день слід набирати у новий посуд, а свічку зробити власними руками.

Такі свічки називають громницями, громовицями, громничками.

З свічкою-громницею обходили хату і подвір’я, усю родину і худобу, а потім клали на покуті. Вірили, що громниця захистить озимину від повені, а сад від морозів. Її запалювали під час грози, щоб Ілля-пророк не влучив блискавкою в хату. Свічка-громниця горіла, коли людина народжувалась, і коли душа покидала світ. І коли гриміла війна, у хатах тихо сяяли свічки-громниці,а матері молились за своїх дітей, за воїнів, за мир.