Поезія говорить серцем…

14 лютого, коли найбільше хочеться тепла і такою довгоочікуваною здається прийдешня весна, коли, у ритмі природи, серце й душу наповнюють нові, свіжі почуття, ми говоримо про кохання.

Кохання перше, кохання пристрасне, кохання зріле… Яким тільки не буває це дивне почуття!

Українською мовою про кохання можна висловлюватися нескінченно!

Так, у Словнику епітетів української мови подано чимало означень цього почуття.

Про тривалість, стійкість почуття, про час виникнення кохання:

безмежне, безсмертне, вірне, вічне, давнє, довге, довгоочікуване, довготривале, епізодичне, запізніле, згасаюче, колишнє, короткочасне, лебедине, легкокриле, миттєве, міцне, молоде, невичерпне, недовге, незмінне, неочікуване, непевне, нерозлучне, нетлінне, нове, останнє, перше, пізнє, раннє, справжнє, старе, швидкоплинне, юне, юнацьке.

Про силу, глибину почуття; про щасливе, радісне або нещасливе кохання:

безгрішне, безмежне, безмірне, безнадійне, безпосереднє, безнадійне, безсловесне, безталанне, божевільне, брехливе, бурхливе, вбоге, вгамоване, велике, величне, взаємне, високе, вистраждане, відверте, відкинуте, всевладне, всепереможне, всепоглинаюче, всесильне, гаряче, гірке, глибоке, горде, гостре, грішне, грубе, добре, драматичне, егоїстичне, жадібне, жертовне, живе, запальне, земне, зле, зневажене, золоте, ідеальне, крадене, красиве, лагідне, ліричне, маленьке, миле, міцне, мовчазне, могутнє, м’яке, набридливе, надзвичайне, наївне, небесне, небувале, невимовне, невинне, неземне, непереможне, неприховане, нерозділене, несміливе, нещасне, ніжне, німе, огнисте, палке, пікуче, піднесене, підроблене, платонічне, плотське, поетичне, полум’яне, поневолене, похмуре, правдиве, пристрасне, прокляте, п’янке, радісне, ревниве, розпачливе, романтичне, самовіддане, світле, святе, сентиментальне, сердечне, серйозне, скромне, сліпе, солдатське, солодке, сором’язливе, споглядальне, справжнє, стомлене, суворе, таємне, терпляче, тихе, трагічне, тужливе, турботливе, тяжке, фальшиве, фатальне, чисте, чудове, чутливе, шаблонне, щире.

А такі епітети вживають до слова любов:

благородна, божественна, велика, висока, вічна, всеперемогаюча, всетворяща, гаряча, жива, життєдайна, життєрадісна, заборонена, затишна, зріла, легкокрила, лиха, міцна, мрійна, невтішна, неосудна, неосяжна, неповторна, нещасна, ніжна, окрилена, осяйна, потайна, правдива, прекрасна, радісна, радісно-невтішна, світла, свята, скоробіжна, тисячолітня, тиха, чиста, чисто-свята, щаслива, щира, яра.

Словник епітетів української мови / С. П. Бибик, С. Я. Єрмоленко, Л. О. Пустовіт; Ін-т укр. мови НАН України, Укр. наук.-вироб. центр «Рідна мова». – Київ: Довіра, 1998.

 

Сьогодні своїми літературними уподобаннями, своїм  поетичним смаком поділилися представники різних поколінь українців Молдови, представивши найулюбленіші поезії про кохання з української класики, ті поезії, які  знайшли відгук у серцях.

Ліна Костенко

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.

Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.

Василь Симоненко

Коли б тобі бажав я сліз і муки,
І кари найстрашнішої бажав,
Я б не викручував твої тендітні руки
І в хмурім підземеллі не держав.

Ні, я б не став тебе вогнем палити,
З тобою б розквитався без жалю:
Я б побажав тобі когось отак любити,
Як я тебе люблю.

(Вибір Діани Грінчик, студентки 4 курсу БДУ імені Алеку Руссо,

спеціальність «Українська мова і література та англійська мова»)

 

Ліна Костенко

Напитись голосу твого,
Того закоханого струму,
Тієї радості і суму,
Чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
Зненацька думку перервать.
Тієї паузи безвихідь
Красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
Щоб вчасно збити на льоту
Нерозшифрованої муки
Невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
Перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
Чекати голосу твого.

(Вибір Ганни Біляєвої, студентки 4 курсу БДУ імені Алеку Руссо,

спеціальність «Українська мова і література та румунська мова і література»)

 

Володимир Сосюра

Мені ти приснилась давно,
ввійшла ти у думи мої.
Я море люблю, бо воно
нагадує очі твої.

Розкрив я до сонця вікно
й дивлюсь крізь проміння рої…
Я небо люблю, бо воно
нагадує очі твої.

І радісні квіти весни,
коли у садах солов’ї,
люблю я фіалки — вони
нагадують очі твої.

 

Василь Симоненко

Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?

(Вибір Марини Довбенко, студентки 4 курсу БДУ імені Алеку Руссо,

спеціальність «Українська мова і література та румунська мова і література»)

 

Ліна Костенко

Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, —
на сьогодні, на завтра, назавжди! —
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти — окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.

Ліна Костенко

Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола…
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!

Я не скажу і в пам’яті — коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.

(Вибір Діани Ігнатенко,

Центр української мови та культури БДУ імені Алеку Руссо)

 

Ліна Костенко

Розметавши руки, як ріки,

Спить земля в м’якому просторі.

Їй на коси випали роси,

Трави-ковдри сповзли з постелі,

Та й відкрилися ніженьки босі

І гаряче плече постелі.

Місяць вирізав шпару в небі

Ледь помітним серпом з латуні,

Мов ховаючись сам від себе,

Задивився на сплячу красуню.

 

Іван Андрощук

А ми зустрічались. Не тут, і не в цьому столітті –

В наступному кадрі чи, може, в минулому світі.

Можливо, були ми квітками в одному суцвітті

Чи просто сусідніми днями в спекотному літі.

А ми зустрічались. Лиш спогад у пам’яті стерся.

Можливо, були ми двома половинками серця,

Луною і криком, чи змістом одного мовчання –

Ніде і ніколи, та все-таки ми зустрічались…

…Два промені зірки в холодному просторі мчали,

Два промені зірки на мить перетнулись в дзеркалах…

 

Максим Рильський

Єсть ім’я жіноче, м’яке і ясне,

В йому і любов, і журба, і надія;

Воно як дихання бринить весняне:

Марія.

Як запах фіалки в осінній імлі,

Як пісня дівоча в снігах і завії;

Зорею сіяє над смутком землі:

Марія.

Нехай я у серці святе погашу,

Нехай упаду в беззмістовній броні я –

Та слово останнє, що я напишу –

Марія.

(Вибір Людмили Чолану,

 Культурно-інформаційний центр Спілки українців Молдови «Заповіт – Moștenire»)

 

А ось які ліричні поезії є в поетичній скарбниці українських поетів Молдови.

Євген Осередчук

 *  *  *

Не хмур свої брови,

Передчасно не сердься,

У зустрічах нових

Розкаже все серце.

Розлука тривожна –

Порадниця темна,

Так дальше не можна –

Мовчання даремне.

Приходь, де востаннє

З тобою зустрілись,

Де нашим коханням

Серця загорілись.

*  *  *

Пливе моє кохання в вишині,

В заквітчаній небесній колісниці,

Любов земна, палка мені

Тривожними ночами сниться.

Не пролітай теплом у далечінь,

Душі не дай буремній опустіти…

Не може світлого кохання тінь

Серця в самотності зігріти.

               *  *  *

Не ховайся по заметах –

Час весні гуляти.

Знайди ліру для поета

І коня з крилатих.

Я признаюсь у коханні,

Сколихнувши тишу,

Під вітри тебе весняні

Співом заколишу…

Осередчук Є. Обрій. – Кишинів, 2017.

Зінаїда Гурська

*  *  *

Що сказати я маю тобі?

За всі роки тернистої розлуки

Ти простягни до мене ніжні руки…

Я у долоні серцем упаду…

*  *  *

Пробач

Так рветься серце із грудей –

Його пусти.

Що не змогла віддячити за все –

Мене прости.

За щастям, втраченим навік,

Ти лиш не плач.

За біль розлуки в ясний день

 Мене пробач.

Гурська З. Это жизнь. – Кишинев, 2009.

 

Юрій Дячук

Смерічка моя…

Ти смерічка,

Снігами білими вбрана,

Чиста річка,

Зимою лихою приспана.

Ти люстерце,

Сльозою гіркою зволожене,

Тепле серце,

Бідою у лід заморожене…

Я віддав би все, що залишилось

У моїй недоладній долі,

Щоби серце твоє тішилось,

Не ковтало гіркої солі.

Щоби знов загорілись очі…

І холодний морозний малюнок

Теплим подихом в цноти дівочі

Розтопив мій палкий поцілунок…

Щоб життя тебе напувало

Тихим щастям – до Божого суду,

Щоби серце твоє знало –

Я ніколи тебе не забуду!

І куди б не заніс мене вітер,

Не звернула б моя колія –

Хмаркою білою, вишнею спілою

Будеш для мене, смерічко моя!

Дячук Ю. А я живу… – мені цікаво. – Кишинів, 2008.

 

Галина Рогова

У коханні, кажуть, щасливий,

Той, хто має очі мінливі,

Я ж гадаю: той буде щасливий,

В кого серце щире й сміливе.

 

Що відбувається

Що між нас відбувається? –

Кохання моє розчиняється

В філіжанках остиглої кави,

У флюїдах твоєї слави,

В очах застережно уважних,

В словах внадмір легковажних,

В колотнечі автозупинки,

У вікнах сусідніх будинків,

В пустоті другорядного бару,

В непевності Божого дару,

В ароматі зів’ялих конвалій,

У весні занадто зухвалій.

Між нас ось що відбувається:

Кохання моє розчиняється.

Йшла сюди, щоб сказати «кохаю»,

А тепера душа отерпає.

Йшла сказати тобі: «будь зі мною»,

А все більш почуваюсь чужою.

Як цукор у поданій каві,

Як туман у ранковому сяйві,

Розчинилось намріяне мною…

До нової казки нічної.

Рогова Г. Присутність. – Кишинів, 2007.

 

Світлана Лозінська

Солов’ями ніч

Солов’ями ніч співала,

Тихі радощі збирала.

Аж болить, таке глибоке

Небо зірне жовтооке!

Дзінь! – упало з висоти –

Усміхнулися світи.

Зірочку хтось підібрав

У кохання дарував.

Кроки тихі у гаю.

Шепіт ніжний:

Я люблю…

Запівнічні солов’ї –

Не до сну комусь й мені.

Лозінська С. Ганька. Повісті та вірші. – Кишинів, 2011.