21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. Мільйони українців у всьому світі віддають шану українській мові.
Мово рідна!
Мово рідна! Ти ж – як море – безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм нема кінця-краю.
Красо моя! В тобі мудрість віків, і пам’ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і переможний гук лицарів у днину побідну, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого; в тобі, мово, неосяжна душа народу – його щирість і щедрість, радощі і печалі, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його.
Арфо серця мого! Люблю зажуру пісень твоїх, і невмирущий оптимізм гумору твого, і музику слів твоїх.
Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий у світі, без тебе – перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття.
Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада в годину смутку. Люблю тебе і в гніві, коли ти клекочеш, як вулкан, і гримиш громами на ворогів, і вбити можеш словом єдиним, як блискавкою. Люблю і твою ніжність, ласкавість, лагідність, коли ти одним-однісіньким словом зігріваєш, мов сонце, і підносиш над хмари та поміж зорі, і повертаєш до діяння, до життя, наснаго моя і мудрий вічний вчителю мій.
Світлоносна! Ти завжди вабиш, чаруєш, кличеш на теплі й могутні хвилі свої. І я, вірний і вічний юнга твій… єдина печаль проймає, що не вистачить життя, аби переплисти твій мовний океан. Бо ти є Вічність. Ти є Правда, Добро і Краса народу нашого. Мож, такою і будь вічно, Мово рідна!
Сергій Плачинда
Цей день важливий і для українців Молдови. Адже для сотень тисяч громадян Республіки Молдова рідною мовою є українська. Нею з дитинства спілкуються вдома і на роботі, на відпочинку і на перервах у школі. Її чути на вулицях, у транспорті, в магазинах… Якщо звернутися по-українськи до незнайомих, то велика вірогідність почути відповідь українською.
Тут, на території невеликої країни, протягом століть відбувається історико-культурний феномен: ми стаємо свідками взаємозбагачення мовної і культурної спадщини українців та титульної нації. Це унікальне явище особливо виразно проявляється на півночі Молдови, де в багатьох населених пунктах українці становлять від 50 до 90 % мешканців.
Справжніми осередками гармонійного поєднання рідної, української, і державної мов стали школи з вивченням української мови та літератури, а також історії, культури і традицій українського народу. Сучасні курикулуми з українознавчого циклу спрямовано на збереження української мови і культури у Молдові та прагнення до міжкультурного діалогу.
За новою концепцією, кожен навчальний рік починається темою «Моя батьківщина Республіка Молдова і рідна українська мова», а завершується вивченням літератури рідного краю. У цьому контексті ми звертаємося до творчості українських поетів Молдови, в якій вони висловлюють любов до рідної мови, повагу і подяку землі, що є для них рідною.
Галина Рогова
Слово українське
Олександрі Тарас, юній поетесі
Діамант-росою
В травах українських
Висіялось слово
До світанку близько.
Піднялося сонце,
Ті скарби зібрало
І в чарівний розцвіт
Райдугу скувало.
П’є райдуга роси
На лугах подільських
Й за Дністер відносить
Слово українське.
У коштовні краплі
Зіллється веселка –
До криниць потрапить,
Поповнить джерела.
А дівча, як рожа,
Нап’ється з кринички,
Отримає Божу
Іскру поетичну.
На землі Молдови
Рід наш український
Наспівної мови
Збагатить скарбниці.
Українці у світі
Українці, немов чорнобривці,
Розсіяні по світах…
З вишневих садів материнських
Розвиті на долі вітрах.
Не в’янемо, не всихаєм –
Вростаєм у всякі грунти
І в барви свого розмаю
Прикрашаєм земні кути.
Ми маємо ту винятковість:
Чим далі у вирії гурт,
Тим відчутніший голос крові
І міцніше з’єднання рук.
Обійміться, брати-українці!
Як учив нас Шевченко, – чимдуж!
У тугий вінок з чорнобривців,
В неподільну спільноту душ!
Молдова
На цій землі, як ясний сад,
І я – не зайва.
Під небо – вмита бірюза –
Не зайда.
Моє коріння тут вросло
З Яцька-прадіда,
Якого Драгош-воєвод
На гонах стрітив.
Був пасічником прадід мій,
Брав мед в цих росах
І титул гримкий «гречкосій»
Ми з нього носим.
В сусідстві пращури мої
І молдовани
З одної чорної ріллі
Хліб здобували.
У лавах Штефана брати
Одної віри
Ішли цю землю захистить
Від бузувіра.
Мій рід – селян і вояків,
Рід будівничих –
Охоче брав у свояки
Сусід одвічних.
Одні в нас сонце й небеса,
Земля і роси,
І спільна тут зроста лоза –
З моєю бростю.
Дари
Мені дістався славний родовід,
Судилась наймиліша батьківщина,
Де степу золоті площини
Збігають за блакитний небозвід.
Мене назвали кращим із імен,
Відзначили красивими очима.
В довіру,що як крила за плечима,
Найкращі люди вибрали мене
У друзі. Шляхетніший з мужчин
Зростив мене, як квітку, у любові.
У найспівучішій кохаюсь мові,
Святкую в найчарівніші дощі.
З мого вікна – найкращий краєвид
Найвищі й найсвятіші зорі,
Що лину – в благодаті неозорі,
Зриваюся – в найглибший грішний світ.
І не віддячить, й не заслугувати,
Лиш народитися й дари ці взяти…
Дарів від Бога і людей багато,
Якби ще щастя – то було б занадто?..
Рогова Г. Присутність. Кишинів, 2007.
Євген Осередчук
Линь, чарівне слово,
На вітряних крилах,
Запали любов’ю
Незгасимо милу.
В серці відізвися
Лункою строкою,
По душі розлийся
Теплим неспокоєм.
Наспівай коханій
Мою пісню дзвінко,
У дорозі ранній
Простелись барвінком.
Сусіди
Дністер лине
В море синє,
Береги минає,
На них зроду
Два народи
З давнини єднає…
Де Всевишній
Дав їм вишні,
Пісень вподобання,
Ще до ладу
Винограду,
Бусла клекотання.
Етюд
Молдавські дні,
Спливаючи жарою,
Ховались за горби
У виноградних лозах,
А вже за обрієм,
За вежею старою,
Небо в блискавках
Насувалося у грозах.
Осередчук Є. Обрій. Кишинів, 2017.
Зінаїда Гурська
Рідний поріг
Цілую стежку
На своїй землі,
Що привела
До рідного порогу.
Молюся щохвилини Богу,
Що маю спокій
У своїй сім’ї.
Я поклонюся кожному
Листочку
І поцілую батьківський
Поріг
За те, що після
Безлічі доріг
Поплачу в татову
І мамину сорочку.
Родині
Долаючи часопис всіх доріг,
Так прагне серце рідного порога.
Вклонюся татові до самих ніг,
Попрошу мамі довгих літ у Бога.
І з першим променем
Води із джерела
На полонині квартою нап’юся,
З косами верб я до землі схилюся,
Яка через дитинство пролягла.
Торкнусь долонями я вишні за вікном,
Росу зібравши з листя, як сльозину.
Мелодія душі до неба лине,
І Всесвітом стає моє село…
Гурская З. Это жизнь. Кишинев, 2009.
Юрій Дячук
Поспівай зі мною
Поспівай зі мною, поспівай,
Мій пісенний, світанковий край,
Поспівай зі мною навесні
Наші щирі, лагідні пісні.
При дорозі сядем пліч о пліч,
Почекаєм тихо теплу ніч,
І коли вона обгорне світ,
Заспіваєм пісню давніх літ…
Про натхнення радісних хвилин,
Про затишок батьківських хатин,
Про гаї, де в’ються солов’ї,
Про любов до рідної землі…
Перша пісня
Краючи небо рожевими стрілами,
Падав Ярило за обрій стожарами,
Спати лягав за туманами білими,
Кручами синіми, чорними хмарами.
Тихою, теплою, легкою хвилею
Зринула літня замріяна ніченька.
Піснею першою – ніжною, милою
Вмила потомлені, зморені личенька.
Пісня влітала щемлячими нотами
В сплячі серця волелюбною пташкою,
І прокидались живими істотами
Ті піснярі, заколисані ласкою.
І наверталися сльози непрошені
Сріблом-росою котилися травами,
Тихо лягали на луки некошені
Сивих давен чарівними октавами.
Зоряні очі, росою окроплені,
По небокраю – яскравою низкою,
Тихо всміхались, красою захоплені,
Над молодою земною колискою…
Дві сестри
Сивий Дністер величаво
Котить в море сині води,
Берегами – в горі й славі,
Наче сестри – два народи.
Україна та Молдова –
Дві сестри в одної річки…
Крізь віки пронесли слово,
Не задувши дружби свічки…
На одному узбережжі
Я зустрівся вперше з сонцем.
У квітучому безмежжі
Проклював в життя віконце.
Ріс, шукав рукам науку…
Сам знайшов свої дороги…
І, валізу взявши в руки,
На перон поставив ноги.
Білий світ такий цікавий1
Ноги бігли – не стояли…
В край родючий та ласкавий
Привели мене вокзали.
Полюбив нову оселю
За пісень чарівні звуки,
Вдачу щиру та веселу,
Мозолясті вмілі руки…
Припечатались у серці
Сни нової Ойкумени,
І її гостинні дверці
Стали рідними для мене.
Я на човнику простому
Лину в даль між берегами…
І зовуть мене додому
Дві сестри – обидві мами!
Дячук Ю. А я живу… – мені цікаво… Кишинів, 2008.
Інна Кравчук
Слово
Коли приходить розуміння
Всього того, що є цей світ,
Неначе золоте проміння
На серці залишає слід.
В озерах зорі, місяць в морі,
Пісні в гаях, поля в меду
І краплі щастя в хвилях горя
Бентежать душу молоду.
Коли ж життя пройде раптово
Зберусь, піду, покину все
І тільки цінне рідне слово
Хтось підбере і понесе.
Батьківщина
Де лежать рушниками поля,
Де розквітла верба біля млина,
Де відроджує весни земля –
Там моя Батьківщина.
Там, де пісня на всі голоси
До сердець і до обріїв лине,
Там, де мліє душа від краси,
Жде мене Батьківщина.
Де сумні і самотні хрести
Залишили на спомин родина,
Там, де будеш лежати і ти –
То і є Батьківщина.
Де втішає блакить золота,
Де і радість, і сміх без причини,
Де чарують і села й міста –
Там моя Україна.
Кравчук І. Журба закоханої долі. Кишинів, 2000.