Іванові Пулюю — 175

Українець, якого знали в усьому світі, крім України

«Він належав до тих, хто у ІІ половині ХІХ століття та на початку ХХ століття формував світ»

(Вільгельм Форман)

Всесвітньовідомий фізик був родом з містечка Гримайлів на Тернопільщині, яка до 1917 р. належала Австро-Угорській імперії.

Його батьки мріяли побачити свого сина священником. Вони спромоглись вивчити Івана в гімназії, а потім відправити у Відень. Там студент-богослов Пулюй став відвідувати лекції з фізики, математики, астрономії. Наукові відкриття так полонили уяву, що він відмовився від священницького сану.

З того часу кожну хвилину життя було віддано науці.

За кілька років здобув визнання науковців як фізик-експериментатор, захистив докторську дисертацію, став приват-доцентом Віденського університету. Іван Павлович міг впевнено посуватись до спокійного забезпеченого життя. Його любили студенти, поважали колеги, його обирали і деканом, і ректором…

Та вченого приваблювало невідоме. Він лишав посади і брався за наукові дослідження – щоразу найскладніші, найпроблемніші. Зробив прорив у молекулярній фізиці, в дослідженні невидимого випромінювання, здійснив ряд винаходів у електротехніці…

 

Електролампи Івана Пулюя на Всесвітній виставці 1884 року було визнано найкращими серед ламп ряду винахідників, в тому числі, ламп самого Едісона. Пулюй вдосконалив конструкцію телефону, телефонної станції, електростанції. Він першим дослідив «холодне світло», яке ми називаємо неоновим. І таємничі промені могли б називатись не рентгенівськими, а пулюївськими.

Іван Пулюй – дослідник рентгенівського випромінювання

Напередодні нового 1896 року, фізик Вільгельм Рентген повідомив про відкриття Х-променів. Він стверджував, що відкриття трапилось внаслідок щасливого випадку, що природа променів незрозуміла. Чудове проміння давало можливість проникнути крізь непрозору оболонку, побачити внутрішні органи і кістки живої істоти.

Преса негайно підхопила сенсацію. Рентген став знаменитим, на його лекції про відкриття повалила публіка.

В тому ж 1896 р. було опубліковано дві наукові статті Івана Пулюя з викладом його тривалих експериментів над Х-випромінюванням. Він пояснив природу і походження випромінювання, яке вже стали називати рентгенівським.

Сучасні вчені припускають, що першим Х-випромінювання відкрив Пулюй, але не поспішав обнародувати без ґрунтовного вивчення нового явища. Хід своїх досліджень вчений висвітлював на численних відкритих лекціях, які були дуже популярними серед інтелігенції. Його лабораторія завжди була відкритою для дослідників. Зустріч з Пулюєм могла наштовхнути Рентгена на досліди, які принесли вченому гучний успіх.

Іван Павлович не намагався спростувати авторство. Він уже був визнаним вченим, автором понад 50 праць, і віддавав належне колезі. Вільгельм Рентген увійшов в історію науки як відкривач рентгенівських променів, а Іван Пулюй – як засновник науки рентгенології.

Іван Пулюй – популяризатор науки

Він був чудовим оратором, умів просто і цікаво розказувати про найскладніші наукові явища.

Редактори журналів часто звертались до професора Пулюя з проханням про науково-популярні статті. Випуск такого журналу вмить розкуповувався. Широкої відомості набули його книги «Непропаща сила» та «Нові та перемінні звізди» – урочистий гімн науковим досягненням.

Пулюй стверджує, що задача науки не тільки в пізнанні законів природи, а й у використанні її могутніх сил для добра людини.

Він спростовує поняття надприродного. Все таємниче, невідоме – не надприродне, а ще не пізнане. І рух матерії у космосі, і енергетична основа життя на Землі, і процеси на Сонці, і людська психіка – все це прояви фундаментальних законів природи.

Іван Пулюй і українська мова

Як науковець і педагог дбав про освіту рідною мовою, сам переклав по-українськи підручник з геометрії.

Для своїх шести дітей щоліта запрошував учителів української мови зі Львова.

Івана Пулюя добре знала і цінувала українська інтелігенція. Іван Франко не раз писав про нього як про одного з творців національної культури.

Особливо цінною він вважав роботу Івана Пулюя, Пантелеймона Куліша та Івана Нечуя-Левицького над українським перекладом Біблії: ними було перекладено з давньоєврейської мови Псалтир та з давньогрецької мови Євангеліє (1871, 1880, 1887). Ці переклади увійшли в українську Біблію, що її видало Британське біблійне товариство (1903).

Про свою роботу І. Пулюй писав так:

«Ми найбільш дбали про чистоту мови, добираючи таких слів, котрих і в Галичині, і на Україні уживають. Єсть там чимало й слів специфічно галицьких, напр. ВЕРЕТА (укр. – РЯДНО)… Робили ми сей переклад більше як сім місяців, день у день від рання аж до пізньої ночі. Над іншими словами думали ми тижні, місяці, поки рішилися його прийняти».

Біблія в перекладі П. Куліша та І. Пулюя відіграла помітну роль у сформуванні норм нашої літературної мови. Видання стало одним з джерел «Словаря української мови» за редакцією Бориса Грінченка, а отже збагатило українське словництво.

За оцінкою Василя Німчука, «І. Пулюй своїми перекладами молитов, участю в перекладі Біблії з П. Кулішем заклав основи сакрального стилю нової української літературної мови, готував ґрунт для уцерковлення її. І в цьому його величезна заслуга перед нашою духовною культурою».

Всього Пулюю належить понад 30 публіцистичних праць з української тематики.

Іван Пулюй і Україна

Йому судилось жити і працювати далеко від рідного дому. Лиш зрідка міг провідувати батьків. Але відчував себе українцем і все життя вболівав за українство.

Ще гімназистом Іван Пулюй заснував у Тернополі гурток вивчення української літератури та історії. Студентом брав участь у створенні українських товариств у Відні. Боровся за відкриття Львівського університету, відкрито засуджував заборону української мови в Російській імперії, підтримував ідею української держави…

Великий вчений пішов з життя у Празі, 31 січня 1918 року, коли в же почались великі історичні потрясіння. Розсипались і Австро-Угорська, і Російська імперії, утворились нові держави.

За радянських часів замовчувався сам факт існування української культури за межами Радянського Союзу.

Імені Івана Пулюя не було ні в Большой Советской Энциклопедии, ні в Українській радянській енциклопедії, ні в довіднику про вчених «Фізики». Лише з Енциклопедії Брокгауза і Ефрона, найпопулярнішій в європейських країнах і не перевиданій в СРСР, можна було дізнатись про знаменитого фізика Івана Пулюя, що мешкав у Чехії.

Тільки львівські вчені не давали згаснути пам’яті про великого земляка в Україні. Публікації про нього з’являлись у 1928, 1958, 1968, 1989 рр…

А тепер його ім’я носить Тернопільский технічний університет, рідна школа, вулиці… Є стипендія імені Івана Пулюя. Є Премія Національної академії наук України імені Пулюя Івана.

ХХІ століття принесло багато перемін. В тому числі усвідомлення, що українська культура творилась і твориться скрізь, де є українці, – по всьому світу. І почесне місце серед її творців належить українцю Івану Павловичу Пулюю – видатному фізику, винахіднику, електротехніку, педагогу, перекладачу і громадському діячеві.

 

 

 

 

 

Джерела.

 1. Влах О. Г., Гайда Р. Й., Пляцко Р. М. Доля вченого в долі України / Аксіоми для нащадків. Українські імена у світовій науці. Львів, 1992.

2. Інститут мовознавства імені O.O.Потебні НАН України // https://www.facebook.com/inmo.org.ua/?__tn__=kCH-R&eid=ARAV4MUlz15M3LswX5kQd4rp7TMkIwn2GTN_IbB5DSX7K2RW19imZg20LPr4m-Au3ZeFYYHOoPZkvV41&hc_ref=ART8TZ2QMVIRlbsIUpJ8tEOsO_OSIhv0XUMVciXyTXaxRf8SJX0QYNIjyoFgqPL8_Do&fref=nf&__xts__[0]=68.ARCIeePjhVUl5EN9Hu1Ylqitl157ivTtxyyB8RsT4O3gjp0m_2oXHn0ZZ7ZKp5Va572PNhsEAiGU2nmbBSqYLTXIh31SqcVOlUCU4URKvG_obMDx1i2xq3Nv-mnC32yxtekP8kH3XIR5tdI1hw9U1mTy5BtNT_QqUT1TD00G4vJCAhMSOEpyHnRxB2IELqmcm-T4B9RjYFXpWwPIjsQyPoih1mb8XWc8GUQFhIKglTts8Ow1h6kW0cIKojo8sazxY_FAohSngiJ6lt2PSbPviI6JVhsjrhKvKPZ2nFhDnRYth4IDp_VJcryN_J1-txWElHhMbNNk10asSc0R698j6lZ0vac