Український народний календар: січень

Про січень у народі кажуть: «скільки днів – стільки й свят».

1 січня розпочинає Новий рік. Наші пращури (язичники, дажбожичі) новолітування починали з весни. Із запровадженням християнства в Київській Русі церква зажадала змінити дату Нового Року. Релігійний календар змушував перенести його з весни на осінь. І з 1 січня 1700 року Петро І започаткував нове літочислення і святкування Нового року.

 

«Студень», «просинь», «просинець», «сніговик», «тріскун», «льодовик», «щипун», «сніжець», «мотовій» – так називали місяць у різних регіонах України. Білоруси його називають «студзем», серби і хорвати – «сечанем», чехи – «лєдєнем», поляки – «стичнем». Европейські країни користуються латинським терміном «януаріус». Місяць назвали на честь дволикого Януса. Міфічний бог тримав ключі, якими відчиняв вхід до майбутнього і замикав вихід з минулого; оскільки січень ділив рік на дві частини – новий і старий, то його назвали ім’ям дволикого Януса.

2 січня – Гната. У цей день жінки здебільшого виготовляли обрядове печиво, а дівчата на вечорницях виготовляли прикраси – «павуки», «їжаки», їх підвішували на конячій волосині до сволока. Вони мали висіти від Різдва до Водохрещ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6 січня – Святвечір, багата кутя. Готувалась вечеря із 12 страв (поклонитись 12 місяцям) рослинного походження. В цей вечір дозволялось їсти рибу. Цією вечерею закінчувався Різдв’яний Піст (Пилипівка). Вечеряти починали і закінчували кутею.

7 січня – Різдво. Найбільше свято християнське. З ним пов’язують народження Ісуса Христа. Вже можна вживати м’ясну їжу. Зранку хлопчики колядували. Якщо сонячний день – дорід на хліб. На Різдво йде сніг – заврожаїться озимина. На деревах іній – защедрить озимина. Який день Різдва, такий і на Петра (12 липня).

13 січня – Меланки, Меланії. Щедрий вечір, щедра кутя. Всеїдство. «Водили Меланку» – переодягненого в жіноче вбрання хлопчика безвусого, схожого на дівчинку. Водив Василь, дорослий хлопець, «під вусом».

 

 

 

14 січня – Новий рік за старим стилем. (Юліанським календарем користується до цього часу православна церква). Василя. За Євангельським вченням, у цей день Христові зробили «обрізання», а тому намагалися нічого не різати.

Василь вважався покровителем землеробства. Тому в цей день «засівали». Засівали тільки особи чоловічої статі. За законами природи жінка, як і Земля, призначена народжувати, а сіє, запліднює її чоловік (небо). Засівальне зерно має бути ціле, краще необлущене. Лише таке зерно дає добрі сходи. Господиня засівальне зерно зберігає до весни, щоб посіяти на городі, як оберіг, що магічно впливає на ріст і плодючість рослин. Посівальне зерно не викидали на смітник, щоб не викинути з ним своє щастя. Крупа, подрібнене зерно не приносять щастя ні родині, де засівається, ні самим засівальникам. «Засівали», в основному, зерном жита та пшениці. Зерно гороху вважали – «на сльози» . На Новий рік погода – буде у полі урода.

 

 

18 січня – Голодна кутя, голодний святий вечір. Готують третю і останню кутю різдвяно-новорічних свят. На Таращанщині в цей день «проганяли кутю» та «розстрілювали колядки».

– Геть, кутя, з покуття, а, ти, узвар, йди на базар.

Брали горщик, де варилась кутя, і розбивали об ворота, і при цьому тричі стріляли з рушниці.

 

 

19 січня – Водохреща, Йордан, Ордана. З цим пов’язують хрещення на річці Йордані Ісуса Христа. Святили воду. Вода на Йордана вважається «живою водою». На Водохреща день теплий – буде хліб темний. Якщо похмуро – хліба вдосталь. Йде лапатий сніг – на врожай.

 

В народних віруваннях українців від Святого вечора до Водохрещів усе має чарівну силу. Збуваються слова й думки. Кожен вчинок відлунюється по всьому Всесвіту.

Тому кожна людина несе відповідальність за збереження вічної гармонії.

Щоб панував лад у всьому світі, перед Святим вечором кожен господар старанно прибирає на подвір’ї, а господиня – в хаті. Вечеря готується на дванадцяти полінах, запалених від живого вогню, і складається з дванадцяти страв: щоб в усіх дванадцяти сузір’ях дванадцять місяців був достаток. Що буде на столі, те вродить на землі. Тому святвечірні страви мають бути пісними, тобто не оскверненими вбивством живої істоти, а подарованими матінкою-землею.

Якщо помисли людські будуть чисті, до оселі завітають душі предків. Для них готується кутя з медом і маком. Мед вважався даром самого Сонця, а мак відкривав душам дорогу з вирію додому. Ось чому після вечері кутю не прибирають, а лишають на столі, на припічку чи на підвіконні з ложками. Це для душ, які прилетять вночі. Стіл встеляють сіном, щоб густо росли трави. На покуть ставиться сніп жита чи пшениці –Дідух, щоб уродив хліб. Батько на початку вечері «ховається» за пирогами: щоб не переводився достаток, щоб «пирогів було горою».

Після трапези діти носять вечерю родичам, сусідам і отримують від них подарунки. Це нагадування, що всі ми об’єднані радістю спільного свята.

Кожен предмет у ці дні набуває великої магічної сили. Сіном з святкового стола обв’язували стовбури плодових дерев – від шкідників. Солому, що встеляла підлогу від Святого вечора до Маланки, на Новий рік (14 січня) спалювали в саду, щоб дерева родили. Вогонь відганяв хвороби та всяке лихо, тому через нього стрибали, обводили навколо худобу.

Чистим душам дано на Святки спілкуватись з усім світом. Господар на Щедрий вечір запрошував до столу Мороз, Вітер, Вовка і просив їх не чинити лиха. Діти на Новий рік обходили неродючі дерева. Хлопчик загрожував сокирою, а дівчинка від імені дерева обіцяла дати врожай.

Найголовнішими магічними діями були колядування, щедрування, посівання. Колядки підтримували Велику Матір Сонця Коляду, а обрядження в різних істот повинно було обманути Мару. Щедрування та посівання забезпечували врожай, здоров’я та щастя.

20 січня – Івана Предтечі, Хрестителя. 3 цього дня жінки шили і пряли. Після Івана Предтечі хто не робить, того б’ють у плечі. Прийшов Предтеча та й забрав свята на плечі.

 

 

 

 

 

 

 

 

25 січня – Тетяни. Якщо вигляне сонце, то рано прилетять птахи з вирію, а коли сніжно, то дощитиме по літі.

 

Прислів’я та приказки – це акумуляція народного досвіду спостережень, роздумів. Ось що говорять українці про січень:

Рік був зі снігом – будемо з хлібом.

Вітер у січні зі сходу – несе добру погоду.

Взимку сонце крізь плач сміється.

У січні тріщать морози – восени тріщатимуть від хліба засіки.

Коли січень найгостріший, тоді рік найплідніший.

Січень не так пече, як у вуха січе.

Січень січе ще й морозить, ґазда з лісу дрова возить.

Як снігами землю вкрито, то вродиться в полі жито.

Багато інею на деревах – буде багато меду.

У зими день, як у зайця хвостик.