Святий вечір поспішає на поріг

Православні на Святий вечір 6 січня очікують приходу Різдва Христова, тобто народження Ісуса Христа. Не всі знають, що в дохристиянську добу слов’яни відзначали Різдво Всесвіту – створення нинішнього світу. Це було свято великого єднання всього сущого: людей, тварин, рослин, сил природи, душ предків і богів.

Все в цей день мало могутню чарівну силу. Не тільки слова, а й думки та помисли збувались, тому душі людські мали бути чистими і направленими на добро. 6 січня люди зранку обходили всіх, кого скривдили, просили прощення, мирились. Віддавали борги. До самого вечора постували і молились.

Господиня з доньками прибирала в хаті, а господар з синами – у дворі. Жінка з чоловіком разом складали в печі 12 полін і розводили живий вогонь, добутий тертям або кресанням.

Жінки з молитвами та заклинаннями готували 12 ритуальних страв. Обов’язково пісних, з усієї городини та садовини, бо що буде на столі, те вродить на землі. Варили горох і квасолю, тушили капусту, пекли картоплю, ліпили вареники. А ще різні каші з морквою і цибулею, з грибами та горіхами, з сушеними ягодами… Млинці, пироги, книші, коржі з маком… В різних селах страви були різні. Але скрізь кутя з медом і маком, узвар з сушених фруктів та ягід. Мак вказував душам предків шлях з вирію до святвечірнього стола. Тому його сипали щедро, щоб вшанувати померлих.

Надвечір хазяїн вносив сіна настелити на стіл та соломи вкрити підлогу – щоб зелень була буйною. На покуть ставив Дідуха, перший вижатий сніп, в якому зимував дух поля, – щоб уродив хліб.

З першою зіркою набирав у миску кожної страви і частував худобу, домашніх птахів, горобців, бродячих собак, кликав до столу сили природи. Тільки після цього сім’я сідала вечеряти з молитвою за предків і за забуті чи одинокі душі.

Вечеря починалась і закінчувалась кутею, бо кутя єднає нас з минулими і майбутніми поколіннями. Кутю лишали на столі, на підвіконні або в припічку – для голодних душ. Інші святкові страви роздавались. Діти відносили вечерю старим, бідним, хворим…

Після вечері на селі починалось колядування. Колядки зберегли згадку про прадавню богиню Коляду – матір Сонця-божича, з народженням якого починався новий рік, природа оживала від зимового сну.

Легенда про Коляду

…В непроглядному мороцi первiсного хаосу блукала Велика Богиня Коляда. То пiднiмалась на небо, то опускалась на землю, ставала деревом-березою, козою, пташкою…

За нею гналась чорна богиня смертi Мара, щоб не дати Колядi народити Сина-Божича Сонце. Великий Дажбог створював рослини, тварин, птахiв, щоб заплутати Мару i захистити кохану. Любов перемогла злобу. З новонародженим Сонцем пiднеслась Коляда над землею. Божественне свiтло осяяло Всесвiт, морок став вiдступати. Мара напустила холоду, злих вiтрiв…

Тодi вiд любовi Дажбога й Коляди народився Мiсяць Вiн засяяв поряд з Сонцем. Небеснi води пiднялись угору, земнi – зiбрались у рiчках та озерах. Сонце стало свiтити вдень, Мiсяць – уночi. Почався вiдлiк часу, i всьому сущому було вiдмiряно вiку. Рослини, тварини, птахи, люди стали вдень робити свою справу, а вночi вiдпочивати. Духам для вiдпочинку було вiдведено день, а для роботи нiч.

Вiд союзу Сонця й Мiсяця народились Зорi. Вони засяяли на небi, вiдбились у земних водах i подiлились з ними своєю силою. Все в Космосi об’єдналось у великiй гармонiї, все знайшло свiй час i своє мicце: свiтло i темрява, добро i зло, небо i земля, божественнi сили й земнi творiння…

(За С. Плачиндою)

Казка про Коляду і Ладу

Давно це було. Так давно, що ніхто не може сказати, коли саме. У лісах жили люди. Вони поклонялись богині добра красуні Коляді.

На її честь носили біле вбрання, вишите червоним і золотим. Дівчата вплітали в коси барвисті стрічки. В дар богині приносили квіти й запашні трави. І тоді народжувались діти, гарні, як Коляда: блакитноокі, з чистим серцем.

А в темній хащі, в сирій печері жила Мара. Вона була Коляді рідною сестрою, але обрала не добро, а зло. Люди не хотіли їй поклонятись. Озлобилась Мара. Задумала звести сестру зі світу і силою підкорити людей.

Навесні у Коляди народилась донька Лада. Він її посмішки день ставав яснішим, сонечко ласкавішим, вітерець лагіднішим. Люди зійшлись привітати матір Коляду, влаштували гучний і веселий бенкет.

Тільки Мара не прийшла. Вона прокралась до ліжка сестри і лишила чашу з отрутою. Не знала Мара, що добро і красу не можна вбити.

Увечері стомлена Коляда випила з тієї чаші і заснула непробудним сном. Мара віднесла сестру в свою темну печеру. Сама перебралась у дім Коляди і стала встановлювати свої порядки.

Мусили люди носити чорне вбрання, перестали співати пісні і сміятись. Дівчатам було заборонено сіяти квіти, плести вінки, вишивати.

Минав час. Люди почали звикати заздрити і сваритись. Сильні стали кривдити слабших, старші верховодити молодшими, а молодші переставали шанувати старших.

Та Лада не скорилась Марі. Вона була такою гарною, така чиста любов сяяла в її очах, що усі навколо ставали добрішими. Лада посміхалась – і стихали сварки. Вона починала пісню – і дівчата підхоплювали. Люди любили Ладу, а Мару тільки боялись.

Зла тітка вигнала Ладу з дому, наказала йди в ліс і не повертатись.

Пішла Лада лісом. Злетілись пташки, стали співати, кликати за собою. Пішла вона на пташиний спів. Бачить – печера, а в печері спить її матінка. Кинулась Лада до матері, обняла, поцілувала. І від її любові розтопились злі чари, Коляда прокинулась.

Вийшли з лісу Коляда з Ладою. Всі добрі люди їх вітали. А злі сховались разом з Марою. Передала Коляда доньці землю. Сама відлетіла на небо, щоб зустрічати у вирії душі добрих людей.

З тих пір на землі порядкує Лада. Хто її шанує, у того в родині любов і злагода. Земля родить квіти і плоди, лунають на ній сміх і пісні. А хто забув Ладу, того підкоряє собі Мара.

Та кожна людина має волю і розум вибрати добро, а не зло.

(Аузяк Марина, БДУ ім. Алеку Руссо, 2006 р.)

У найдавніші часи слов’яни починали рік навесні. Після хрещення Русі початок нового року перемістився на осінь, а з XVIII століття новорічні свята ми відзначаємо разом з іншими європейськими країнами взимку. Та колядки з щедрівками пережили всі календарні зміни. Багато сотень років вони прикрашають святкування Нового року і зберігають пам’ять про світлу віру предків у магію доброго слова.

Колядування було уславленням Богині-матері Коляди та її дітей – Сонця, Місяця, Зір небесних. Жерці ходили між людей, благословляли на щастя, на врожай і достаток у новому році. А люди пригощали богиню та її дітей-божичів, душі, що прилітають з вирію, і всіх навколо.

У християнські часи з’явились нові колядки – про народження Богородицею Христа. Та суть свята лишилась незмінною. Святий вечір починає ряд світлих днів, коли серця людей відкрито для добра, коли ми бажаємо всім щастя, благополуччя, щиро ділимось радістю. Тому й живуть колядки дохристиянські і християнські, створюються нові.

Колядки від Десни з Дніпром до Дністра з Прутом

* * *

Як не було ще початку світу,

То не було ще неба, ні землі,

А було лише широке море,

А на тім морі явір зелений,

 А на тім яворі три голубки,

Три голубки сиділи, раду радили:

«Як би нам, браття, світ наставити?

Ой, ходім, браття, аж на дно моря

Та там добудем дрібного піску,

Той пісок дрібний посієм всюди,

Та встане з нього свята землиця,

Та буде тамки золотий камінь,

З того каменя то буде сонце,

То буде сонце і місяць ясний,

Рум`яна зоря і звізди красні»

                   (Дохристиянська  колядка // О. В. Ковальчук. Українське народознавство, Київ, 1992, с.21)

 

Добрий вечер, пане хазяїну!

Приспів:

Радуйсе, радуйсе, земле,

Веселисе, миру:

Син Божий народивсе!

(повторюється після кожного рядка)

 

Бо прийшло до тебе аж три святителі,

Що первий святитель – Святоє Рождество,

А другий святитель – Новий год, Василій,

А третій святитель то Іван Христитель.

Святеє Рождество радость нам принесло.

Новий год Василій  нам хліба насіяв.

А Іван Хреститель воду нам освятить.

Ми ж тебе, пан хазяїн, не зневажаєм,

Да з Святим вечерком поздоровляєм!

                        (Від Єпистини Реус, с. Сахнівка Чернігівської обл.

// Надія Данилевська. Микола Ткач. Перетик. Київ, 2000, с.32)

 

* * *

Молода Галєчка пшеничку жала.

Светий вечер! (повторюється після кожного рядка)

Пшеничку жала, в три реди клала.

Прийшло до неї аж три паничі.

Що перший каже: «Памажи, Боже!»

А другий каже: «Я тебе люблю!»

А третій каже: «За себе вазьму!»

«Не сватай мене в чистому полю,

А сватай мене в батьковим домі»

                         (Від Ганни Радич, с. Сахнівка Чернігівської обл.

// Надія Данилевська. Микола Ткач. Перетик. Київ, 2000, с.51)

* * *

Ой, дядьку, дядьку, тебе Бог кличе,

Дарує тобі три ниви жита,

Четверту гречки – на варенички,

П`яту пшениці – на паляниці,

А шесту овса, наверх – ковбаса.

Оце тобі, дядечку, пісенька й уся.

Светий вечер!

                        (Від Івана Руденка, с. Авдіївка Чернігівської обл.

//Надія Данилевська. Микола Ткач. Перетик. Київ, 2000, с.182)

***

Господарочку, чи є ти дома? Ми в тебе.

Кличе тя Господь на порадочку до себе,

Дарує тобі сто кіл пшениці вродити,

Від Бога щастя, щастя-здоров`я просити.

Господарочку, чи є ти дома? Ми в тебе.

Кличе тя Господь на порадочку до себе.

Дарує тобі сто кіл кукурудзи вродити,

 Від Бога щастя, щастя-здоров’я просити.

Господарочку, чи є ти дома? Ми в тебе.

Кличе тя Господь на порадочку до себе.

Дарує тобі сто кіл вівса –

Та й колядка вся.

Вечір добрий!

Записано студентами українського відділення БДУ ім. Алеку Руссо

в с. Мошана Дондюшенського району. 2003 р.

***

Бігла теличка з березничка

Та до дядька в двір.

Я вам, дядьку, заколядую,

А ви дайте пирога.

Як не дасте пирога,

Візьму вола за рога,

Виведу на поріг

Та викручу правий ріг.

Буду рожком трубити,

А воликом робити,

Пужкою погонять,

Хліб-сіль зароблять.

Будьте здорові, з празником!

Записала Ротар Олена в м. Отачь/Атаки Окницького р-ну. 2006 р.

***

Нова рада стала,

Як на небі хвала,

Під вертепом звізда ясна

Увесь світ осіяла.

Де Христос родився,

Там світ просвітився

І пастушки з ягнятком

Перед тим дитятком

На коліна припадають,

Царя-бога вихваляють.

Ой ти, царю, наш царю,

Ти небесний владарю,

Пошли, Боже, літа многі

Цему пану-господарю.

Щоб і хліб родився,

Щоб і скот плодився,

Щоб цей пан-господар

Нічим не журився.

Записала Ротар Олена в м. Отачь/Атаки Окницького р-ну. 2006 р.

***

Добрий вечер вам, чи ви раді нам?

Ой коляда, чи ви раді нам?

Ми прийшли до вас святим Рождеством,

Ой коляда, святим Рождеством.

Святим Рождеством під вашим вікном

Ой коляда, під вашим вікном.

А у вашім дворі двері золоті.

 Ой коляда, двері золоті.

Двері золоті, столи стелені,

Ой коляда, столи стелені.

А кругом стола всі святі сидять,

Ой коляда, всі святі сидять.

А на край стола Святий Миколай,

Ой коляда,Святий Миколай.

Святий Миколай книжечку читав,

Ой коляда, книжечку читав.

Книжечку читав, дві сльози спускав,

Ой коляда, дві сльози спускав.

Де одна впала, там черничка стала,

Ой коляда, там черничка стала.

Де друга впала, там церква стала,

Ой коляда, там церква стала.

За два-три слова бувайте здорові,

Ой коляда, бувайте здорові.

Записала Бобик Наталка в с. Молдованка Фалештського р-ну. 2005 р.

Дитячі колядки

***

Колядин, колядин,

А я в батька один,

По коліна кожушок.

Дайте, дядьку, п’яточок,

П’ятачок недорогий,

Дайте, дядьку, ще й другий.

Святий вечір!

***

Колядин, колядин,  

Я у батька не один,

коротенька курточка.

Дайте, тітко, бубличка.

Святий вечір!

***

Що в дядька, дядька

Три стоги стоять.

Один стіг пшениці – на паляниці.

Другий стіг гречки – на варенички.

А третій вівса, та й колядка вся.

***

Коляйдень, коляйдень,

Я у батька оден,

По куліна кожушок,

Дайте, бабо, пирожок,

А ви, діду, гроші,

Щоб були хороші.

Записала М. Андон-Спиней у с. Стурзовка Глоденського р-ну. 2006 р.

***

Коляден, коляден,

Я у батька іден,

Дайте, бабко, ковбасу,

Бо я хату рознесу!

Записав Віктор Панько у Бодян Тані, с. Фундурій Ной Глоденського р-ну, 2009.