Міхаю Емінеску – 170

Безсмертне світло

Зірки Міхая Емінеску

Кожен народ має одного поета, який його уособлює, вбираючи в себе його почуття, помисли, сподівання. Ми добре знаємо, що в росіян національним поетом є Олександр Пушкін, у білорусів – Янка Купала, в італійців – Данте, у поляків – Адам Міцкевич, у німців – Йоганн Вольфганг Гете, в англійців – Вільям Шекспір, у грузинів – Шота Руставелі, у французів – Віктор Гюго, в американців – Уолт Уїтмен. У нас таким поетом є Тарас Григорович Шевченко, перший український поет, що набув світової слави.

У румунського народу є Міхай Емінеску (15 січня 1850 – 15 червня 1889) – румунський національний поет, найвизначніший поет румунської класичної літератури, один із найбільших поетів світу, «останній представник європейського романтизму», хоча завдяки своїй глибині його поезія виходить поза традиційні межі романтичного напрямку в світовій літературі. У його ліричних творах відображаються народна психологія румунів, їхні предвічні традиції і звичаї, починаючи з античності й «легендарних віків», менталітет його власного народу у тісному зв’язку з філософськими роздумами про долю людства, національну і світову історію.

Творчий геній цього великого письменника, біологічне існування якого тривало лише 39 років (як і майже всі великі романтики, Емінеску помер надзвичайно молодим), поетична творчість якого завершилася в 33 роки, у 1883 році, коли побачило світ перше і єдине прижиттєве видання поезій Емінеску з передмовою Тіту Майореску, залишив, проте, майбутнім поколінням справжню скарбницю поезій, що відзначаються надзвичайною музичністю та незрівнянною гармонією, експресією цілої історичної епохи думок і сподівань щодо посилення національного характеру румунської літератури.

До сьогодення критики написали тисячі сторінок про поезію Емінеску, яка виражає пристрасне кохання та любовні душевні страждання («Бажання» („Dorință”), «Вечір у полі» („Sara pe deal”), «Озеро» („Lacul”), «Синя квітка» („Floare-albastră”), «Така ти ніжна» („Atât de fragedă”), «Чому не йдеш» („De ce nu-mi vii”)), мандрує в історичному часі і в просторі, описуючи у філософській манері як міфологічні залишки зниклих цивілізацій («Тільки поет» („Numai poetul”), «Memento mori», «Єгипет» („Egipetul”)), так і реальні історичні події («Послання третє» („Scrisoarea III”)), соціальні рухи («Імператор і пролетар» („Împărat și proletar”)), сягає в космічний простір «і подає демонічного героя з романтичним духом, коментатора-скептика історії та людського буття, який повстає, так само як і Титани, проти наперед визначеного порядку, показуючи цілковите непоєднання між самотнім і безсмертним генієм у часовій і просторовій безкінечності й ефемерністю людства» (Георге Дока).

Серед усіх поезій Емінеску вирізняється «маленький ліричний шедевр» – поезія «До зірки» („La steaua”), яка вперше з’явилась у відомому часописі «Convorbiri literare» («Літературні бесіди») 1 грудня 1886 року. Чимало дослідників займалося пошуками «надихаючих» джерел цієї поезії, з самого початку Тіту Майореску гадав, що на Міхая Емінеску вплинула одна його конференція від 11 квітня 1882 року, де було сказано, що образ згаслої зірки продовжує линути до нашого зору, хоча сама зірка вже зникла «у голубій безодні». Відомо, що під час її написання поет цікавився астрономічними працями, в яких ідеться, що, через свою незрівнянно велику порівняно з розмірами Сонячної системи віддаль зір від Землі, їхні кутові переміщення дуже малі і становлять в середньому кілька сотих часток секунди дуги за рік. Проміння навіть згаслої зорі тривалий час ще осяває землян. І водночас на зоряному небі іноді видно спалах нової зорі, який у виняткових випадках настільки яскравий, що помітний навіть удень. Такою яскравою вранішньою зорею в румунській і світовій літературі, світло якої опромінює і нас, людей зламу ХХ-ХХІ століть, спалахнув і Міхай Емінеску. І слід цієї зорі житиме вічно.

LA STEAUA
La steaua care-a răsărit
E-o cale-atît de lungă,
Că mii de ani i-au trebuit
Luminii să ne-ajungă.
Poate de mult s-a stins în drum
În depărtări albastre.
Iar raza ei abia acum
Luci vederii noastre.
Icoana stelei ce-a murit
Încet pe cer se suie:
Era pe cînd nu s-a zărit,
Azi o vedem, şi nu e.
Tot astfel cînd al nostru dor
Pieri în noapte-adîncă,
Lumina stinsului amor
Ne urmăreşte încă.
1883-1886

ЗОРЯ                                                                                                   
Пер. Миколи Ігнатенко
Зоря з німої вишини
Струмить потоки срібні, –
Щоб досягли землі вони –
Мільйони літ потрібні.
Можливо, вже давно погас
Той світ у далечіні,
А лиш тепер дістались нас
Його вогні промінні.
Посмертне сяйво угорі
Пливе у далі сині –
В житті не бачили зорі,
А бачать в домовині.
І хай кохання відійшло
В глибини вечорові –
Все ж лине нам услід тепло
Погаслої любові.

ДО ЗІРКИ
Пер. Степана Келара
До зірки, вісниці світів,
Що сяєвом розквітла, –
Далеко. Й, може, сто віків
Йде промінь її світла,
Щоб досягти землі. Між сфер
Давно, мабуть, погасла,
А нам ще сяє і тепер,
Яскрава і прекрасна.
Вже зірку вкрила часу мла,
А образ – не зникає.
Її не бачили – була,
А бачимо – немає.
Отак і мрія. В самоті
Засяявши – вмирає…
Й кохання світло у житті
Лиш слід свій залишає.

ЗОРЯ
Переклад Василя Швеця
Зоря крізь просторінь і час
Ллє тихо світло срібне.
Щоб світло те дійшло до нас,
Були віки потрібні.
Зоря погасла вже давно,
Але в простори сині
Проміння йшло, і нам воно
Засяло тільки нині.
Це світло привидом з пітьми
Проходить небокраєм.
Жила зоря – й не знали ми
Її, лиш мертву знаєм.
Отак, коли душі жага
В тьму канула з літами,
Любові іскра дорога
Сіяє перед нами.

Популярність Емінеску величезна не лише в «коханій Румунії», природно, що протягом років з’явилися численні переклади поезії Емінеску різними мовами світу. Особливо в ХХ ст. побачили світ численні двомовні і багатомовні видання немеркнучих поетичних творінь Емінеску, як широкопоширеними європейськими і світовими мовами, так і мовами меншого розповсюдження. Назвемо деякі серед них:

Поезії. Відповідники Емінеску англійською, французькою, німецькою, російською й іспанською мовами. Упорядкування і вступне слово Зоє Думітреску-Бушуленга.-Бухарест: Альбатрос, 1971.- 570 с.;

Жага. Любовна лірика. Переклади англійською, французькою, німецькою, російською та іспанською мовами. Упорядкування і вступне слово Зоє Думітреску-Бушуленга. – Бухарест: Альбатрос, 1976.-180 с.;

Лучафер (Вранішня зоря). Румунською, англійською, французькою, німецькою, російською, іспанською, вірменською, італійською, угорською, португальською мовами. Упорядкування Васіле Влада. – Бухарест: Картя роминяске, 1984.-300 с.

У 2000 р., коли за рішенням ЮНЕСКО широко відзначалося 150-річчя з дня народження Міхая Емінеску, побачили світ різноманітні двомовні видання його лірики. Поезії Емінеску часто з’являлися в перекладах однією мовою, зокрема російською мовою його лірика видавалася окремою книгою у 1950, 1958, 1968, 1975, 1980 (у Республіці Молдова), 1989, 2000 рр., а українською мовою у 1952, 1974, 2000 (в Україні та в Румунії як двомовні видання), багато разів його поезії друкувалися в різних журналах, антологіях, альманахах та ін.

Хотілося б завершити цей маленький огляд таким ствердженням світового характеру поезії Емінеску, яке належить визначному російському письменникові й до­слідникові літератури Іраклію Лаурсабовичу Андронікову:

«…значення творчості Емінеску далеко виходить за межі Румунії. Поезію свого народу він увів до кола літе­ратури всесвітньої. Без віршів Емінеску це коло було б неповним. Вони хвилюють, ці вірші, і возвеличують людей на всіх континентах. І в той же час не могли б народитися ніде, окрім як у румунській землі. Хіба не цим визначається світове значення поета?»

Сергій Лучканин,

кандидат філологічних наук,

доцент кафедри загального мовознавства і класичної філології

Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

(В: Рідне слово. – 2011. – №6. – с. 5-7.)

 

 

Цікаві факти про Міхая Емінеску

За життя поета було опубліковано лише 23 поезії.

Творчий доробок М. Емінеску складає 17 томів поезій, прозових і драматичних творів, публіцистики, есе, перекладів філософських праць.

Поезії Міхая Емінеску перекладено 90 мовами світу.

Його прийняли до Румунської Академії наук по смерті.

В Яссах закохані й туристи приходять до старої липи, під якою поет написав перший вірш про кохання.

Пам’ятники Емінеску є в Бельцях, Кишиневі, Чернівцях, Одесі, численних містах Румунії, Монреалі, Парижі та ін.

Якщо подивитись на погруддя Емінеску в Кишиневі ззаду, то в завитках волосся поета можна побачити профіль скульптора Лазаря Дубіновського.

Іменем Міхая Емінеску названо кратер на Меркурії.

 

В СРСР було випущено пам’ятну монету «Михаил Эминеску. 1850-1889».

Першим глибоким дослідником творчості поета на теренах Молдови став академік Костянтин Попович.

Український переклад В. Гуртовенком романсу Емінеску «У вирій ластівки знялись» став поміж українців Румунії народною піснею. Завдяки академіку Костянтину Поповичу вона увійшла до репертуару Народного артиста України Івана Дерди.

Євген Дога створив симфонічний балет «Лучаферул», оперу «Діалоги кохання», понад 40 пісень і романсів на слова Міхая Емінеску та Вероніки Мікле.

 

Вечір на пагорбі 

Вечір настав, бучум навіяв тривогу,

Йде череда. Зоря вечорова спада на дорогу,

Схлипнувши, втомлений ключ на ніч затихає,

В тіні акацій, я знаю, на мене чекаєш.

 

Місяць на небі встає урочистий,

Зорями очі твої крізь мереживо листя

Сяють мені у цей час надвечірній –

 Сумно на серці від сантиментів надмірних.

 

Хмара надійде і місяць лукаво сховає,

Тіні від хат дальніх пагорбів вже досягають,

Вітер скрипить, гне журавель на криниці,

Стелеться дим, флуєра звуком округа барвиться.

 

Люди вертаються з поля, закинувши коси,

Вдарив далеко дзвонар – дзвін його полем відносить,

Сполохом в ніч попливли коливання,

Прагне душа – вся оповита палким пориванням.

 

Пологом ночі нарешті укрилась долина,

Зустрічі двох настає довгождана хвилина.

Ніч для закоханих – долі дарунок блаженний,

Ніч для признання і слів потаємних.

 

Схилимось ми у обіймів ніжність безмежну,

Сміхом упоєні, щастям належним,

Там заснемо – під захистком акацій,

Ночі кохання замало нам здасться…

Галина Рогова. Присутність. Кишинів, 2007.