27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту

Голокост у світі

Голокост – це переслідування і масове знищення євреїв та ромів у часи ІІ Світової війни. Голокост – один з проявів геноциду, тобто знищення народу.

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту було встановлено в 2005 р. рішенням Генеральної Асамблеї ООН. Дату обрано на згадку, що  27 січня 1945 р. війська І Українського фронту Радянської армії звільнили концтабір Освенцим – Аушвіц-Біркенау. Тоді перед людством постали докази злочинів фашизму.

У Резолюціїї ООН сказано:

«Голокост, що призвів до винищування третини євреїв і незліченних жертв з числа представників національних меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість».

У ряді країн жертви трагічних подій вшановуються і в національному масштабі. Так, в Україні в кінці вересня відбувається День пам’яті жертв Бабиного Яру, де з 1941 по 1943 рр. проходили масові розстріли і було знищено все єврейське населення Києва.

В Бабинім яру

Стань біля мене, стань, мій сину,

Я прикрию долонею твої очі,

Щоб ти не побачив своєї смерті,

А тільки кров мою в пальцях на сонці,

Ту кров, що й твоєю стала кров’ю

І зараз вилитись має на землю…

Леонід Первомайський

В Румунії Днем пам’яті жертв Голокосту обрано 9 жовтня. В цей день 1941 р. почалась депортація румунських, молдавських та буковинських євреїв у концтабори.

Щороку ООН визначає міжнародну тему дослідження Голокосту. Тема 2020 р.: «75 років після Освенцима – поширення знань і збереження пам’яті про Голокост в цілях досягнення загальної справедливості».

ООН запропоновано усім країнам розробити програми дослідження Голокосту і поширення знань про нього, а також передбачити покарання за заперечення факту Голокосту.

В Ізраїлі період Голокосту, названий Катастрофою європейського єврейства, досліджується Інститутом Катастрофи і героїзму Ядва-Шем. Зібрані по всьому світу матеріали відображено в Меморіальному комплексі історії Голокосту Ядва-Шем.

Людям, що допомагали євреям, ризикуючи власним життям, було присвоєно почесне звання Праведник світу.

В Україні програмою збереження пам’яті жертв Голокосту передбачено демонстрації документальних і художніх фільмів, проведення музейних, книжних та інших виставок, інформаційних передач, «круглих столів», лекцій, лінійок пам’яті, тематичних уроків тощо.

В Румунії діє Національний інститут дослідження Голокосту в Румунії ім. Елі Візеля.

У Польщі вийшли дві книги історика Яна Томаша Гросса з унікальними свідченнями про злочини проти євреїв: «Сусіди», «Золоті жнива».

У Молдові державної програми вивчення Голокосту ще нема. У нашій країні дослідження цієї теми ведуть Єврейський культурний центр «Кедем», Музей єврейської спадщини Молдови, Інститут усної історії Молдови, єврейські товариства.

Кличе спалена пісня

Хто бачив Майданек, хто бачив ті стіни,

Що слухали пісню одного хлопчини.

Він склав її просто, як серце складало,

Співав її просто, як серце співало.

Мамо, чи чуєш ти, мамо?

Мамо! я хочу до тебе прийти!

Мамо! Я рвуся до тебе, мамо!

Але не пускають колючі дроти!

Бараки, бараки – живі домовини,

Націлилось дуло у пісню хлопчини.

А сонце, як рана, спливає за гаєм.

Ще крок – і могила.

А хлопчик співає.

Мамо, чи чуєш ти, мамо?

Мамо! я хочу до тебе прийти!

Мамо! Я рвуся до тебе, мамо!

Але не пускають колючі дроти!

Хто був той хлопчина – Іванко чи Янек,

Хай скаже вам попіл – той сивий Майданек.

Я чую, я чую, двадцятий мій віче,

Як спалена пісня щовечора кличе.

Мамо,

чи чуєш мене ти, мамо?

Олександр Богачук

Голокост у Молдові

В 1940 р. в Бессарабії проживало до 300 тисяч євреїв. Частину з них за кілька місяців радянської влади було депортовано в Сибір.

Тодішня румунська влада оголосила Бессарабію «територією без євреїв». На лівому березі Дністра було утворено 49 концтаборів. Сюди звозили і гнали пішки сотні тисяч євреїв та ромів з бессарабських, буковинських, українських земель.

За зиму 1941-42 рр., коли температура опускалась до -30, загинуло і було розстріляно, за різними даними, від третини до двох третин в’язнів. Решті вдалось уціліти завдяки допомозі Міжнародної організації Червоний Хрест та єврейських товариств.

В 1944 р. в Бессарабії лишилось не більше однієї тисячі євреїв.

79 мешканців Молдови визнано Праведниками світу.

За: Унесенные гетто. Как в Бессарабии истребляли евреев и ромов во время Второй мировой войны // newsmarker.md

Голокост у м. Бельці

У  ХІХ-ХХ ст. Бельці вважались єврейським містечком.

За даними Музею Історії та Етнографії м. Бельці, у 1930 році тут проживало близько 35 тисяч населення, з яких до 20 тисяч були євреями.

9 липня 1941 р. місто Бельці було зайнято фашистськими військами. Керівників єврейських товариств було розстріляно. Усіх євреїв було зігнано в гетто на місці нинішніх банку і тюрми.

17 липня 1941 їх перегнали в табір біля с. Реуцел. Територію в лісі було огороджено колючим дротом, навколо виставлено охорону. Люди їли траву і листя. Для сну копали ями. В тих ямах хоронили померлих.

Через кілька місяців, тих, хто ще міг ходити, перегнали в Маркулешти, а звідти – за Дністер.

У Меморіальному комплексі історії Голокосту Ядва-Шем є виставка «Історія єврейської общини м. Бельці».

За: Наталия Петрусевич. Реуцельское гетто, 1941: свидетельства очевидцев и кадры кинохроники // esp.md

Бельці пам’ятають

У 1997 р. на місці першого розстрілу євреїв, біля нинішнього ліцею імені М. Гоголя, було зведено пам’ятник жертвам Голокосту.

У 2013 році сквер біля ліцею було названо сквером Пам’яті жертв Голокосту.

Благодійний єврейський центр «Хесед Яаков» (Милосердя) в м. Бельці щорічно проводить семінари, конференції, дні пам’яті тощо.

Бельцький незалежний інформаційний портал «СП», телекомпанія БТВ публікують матеріли про цю трагедію.

Воскреси мене, майбутнє, для нового

Існування на новім віку.

Пильно глянь, на мене, на живого,

В темному іржавому вінку –

Не в терновому, а з того дроту,

Що перетинає білий світ,

На терпіння ділячи й підлоту,

На убивць і жертви людський рід.

Я в житті пройшов таку Голгофу

Через яр до ближньої соші,

Що мої хлюпочуть кров’ю строфи

Й стигми не зростаються в душі.

Я в юрбі стояв на кладовищі,

Голий між нагробків і між плит,

Згадуючи пориви найвищі,

Світ без болю і без крові світ.

І коли я падав мертвий з кручі

В глинище кривавих тіл страшне,

Вперто вірив я, що неминуче

Прийдеш ти, щоб воскресить мене.

Воскреси ж мене, коли ти в вічі

Чесно можеш глянути мені, –

Я ж для тебе жив в такім сторіччі,

Що таких уже не буде, ні…

Леонід Первомайський