19 грудня — День Святого Миколая: поспішаймо робити добро!

19 грудня – день Святого Миколая. Це дуже добре сімейне свято. Свя­тий Миколай вважався покровителем селян і всіх працьо­витих людей. Народ уявляв його в образі простого селя­нина і дуже шанував. Ікони Миколая Угодника, Миколая Чудотворця були в кожній хаті.

Миколай – один з найбільш шанованих святих усього християнського світу. Він вважається захисником у біді,  покровителем дітей, мандрівників і мореплавців.

Церковні сказання стверджують, що Святитель Миколай за життя був єпископом (керівником християнської общини) у місті Мір римської провінції Лікія. Звідси його церковне найменування Миколай Мірлікійський і зображення на іконах у пишному одязі, у митрі, усипаній коштовним камінням.

Він народився приблизно в 280 р. у м. Патар в Малій Азії. Юнаком постригся в монахи, побував у Палестині , у святих місцях Ісуса Христа. Ставши єпископом у м. Мір, заслужив пошану усіх городян. Миколай носив просте вбрання, їв раз на день, не вживав ні вина, ні дорогих страв, а гроші, що община виділяла йому як  єпископу,  роздавав бідним. Якщо хтось знаходив уранці на порозі чи підвіконні гроші,  харчі, дитячий одяг чи взуття, здогадувався – то допомога отця Миколая.

19 грудня 343 р.   єпископ Миколай помер. З великою пошаною його поховали  у головному соборі. Невдовзі по місту пішли чутки, що молитва біля гробниці приносить зцілення, і Миколая прозвали Чудотворцем.

У 1087 р. мощі Миколая було перенесено в м. Бар в Італії, а через три роки розміщено у збудованому на його честь храмі.

Так утворилось два дні святого Миколая: 19 грудня – день успіння (смерті), 22 травня – перенесення мощів.  В народі 19 грудня часто вважають днем його народження.

Церковні перекази про Миколая Мірлікійського  писались за каноном (строгими нормами) житія. В них обов’язковими були докази святості: незвичайна поведінка в дитинстві,  усамітненість і непорочність в юності, роздача майна бідним, поклоніння святим місцям, добрі діла  і посмертні чудеса.

Про Миколая розповідається, що при хрещенні немовля стало на ноги і стояло весь обряд; що воно постувало щоп’ятниці і щонеділі, дозволяючи матері годувати себе лише після вечірньої молитви; що підлітком і юнаком Миколай  цілодобово молився і читав Священне Письмо, а на дівчат навіть не дивився…

В такому дусі створено церковні легенди про Миколая.

Легенда про обрання Миколая єпископом

Коли у м. Мір душа єпископа відійшла до Господа, зібрався собор . Але хто найбільш гідний стати новим главою церкви, ніяк не могли вирішити. Тоді вознесли всі разом молитву і просили  Господа дати знак.

На другий день один  з молитовників сказав, що був йому вночі Голос: «Стань коло дверей церкви. Хто першим прийде, той і обраний Духом Божим. Ім’я йому Миколай».

Вранці першим до храму прийшов монах Миколай. Він і став єпископом Міра.

За іншою легендою, Миколай уранці прийшов до храму спитати, що означає дивний сон: Ісус подавав йому Євангеліє, а Богородиця  –  омофор (убрання єпископа, накинуте на плечі).  Ця легенда пояснює, чому Миколая на іконах  зображено з книгою в руках.

Легенда про пригоду Миколая на морі

Миколай плив морем у Палестину. Він радив корабельникам почекати, бо буде буря. Ті посміялись, бо  небо було чисте, і відпливли.  Невдовзі налетів вітер, почався шторм. Всі на кораблі вже прощались з життям. Та Миколай став молитись, і вітер стих, хвилі уляглись, визирнуло сонечко.

Нечестиві корабельники змовились продати  паломників у рабство і повернули до порту, де продавали і купували людей.

Та за молитвою Миколая вітер змінився і пригнав корабель до берегів Палестини.

Корабельники розкаялись і прийняли християнство. А мореплавці та всі мандрівники  з того часу просять у Святого Миколая захисту і порятунку.

Серед  українців живе образ Миколая  як  великого трудівника,  помічника у всіх добрих ділах, чуйного до  людської біди. На багатьох українських іконах він простоволосий, скромно вдягнений.

Легенда про Миколая  і Касіяна

Кажуть, що Святий Касіян якось поскаржився Богові: «Господи! Чому люди такі несправедливі? Мене вшановують тільки раз на чотири роки –  29 лютого, а Миколая два рази на рік: і 22 травня, і 19 грудня. Ікони з нього пишуть, церкви йому будують, пісні про нього складають…»

Велів Бог покликати Миколая.

Облетіли ангели все небо –  нема. Глянули на землю – а Миколай розкидані бурею кораблі до берега веде, людей рятує.

Почекав Бог і знову велів кликати Миколая. Вернулись ангели. «Миколай, –  кажуть, –  просив почекати. Він козакам ланцюги розбиває, допомагає з неволі тікати та додому повернутись».

Нарешті прийшов Миколай: постоли в багні, сорочка аж по пояс мокра, простим мотузком підперезаний… Каже: «Прости, Господи, що затримався. Там мужик у болоті застряв, треба було йому воза витягти…»

І сказав Господь: «Кожному шана за його труд. Допомагайте людям, як Миколай, то й вам люди і церкви будуть зводити, і пісні співати».

Легенда про Миколая і дівчину

Жив колись хлопець Миколай. Він дізнався, що на околиці міста живе бідна дівчина. Вона не може вийти заміж, бо не має посагу. Миколай зібрав усі свої гроші і вночі кинув дівчині у розчинене вікно. Вранці вона побачила  гроші й стала всім розказувати, що трапилось чудо.

Дівчина одружилась з коханим, а Миколай вирішив допомагати іншим людям. Робив він це таємно, вночі. Нескоро городяни дізнались, хто робить добрі діла. А коли здогадались, стали називати Миколая Чудотворцем.

Київська легенда про Миколая і немовля

 Давно, ще за княжих часів,  Дніпром на човні поверталась з гостей молода родина. Було вже пізно, мати задрімала. Раптом човен хитнувсь і немовля упало у воду. Кинувсь батько за ним, а мати стала благати Святого Миколая врятувати дитину. Та даремно, дитина зникла.

Убиті горем батьки пішли до храму Софії замовити молебень. А в соборі їхня дитина лежить жива і здорова, посміхається.

Вість про велике чудо розлетілась по Києву. Монах Києво-Печерської лаври відобразив його на іконі.

З того часу в кожній хаті є ікона Миколая Чудотворця.

Вірогідно, в образі Миколая риси християнського святого об’єднались з рисами дохристиянських богів –  покровителів простих людей. В уявленні західноєвропейських християн Миколай ходить по землі, як простий селянин,  ведучи за собою сріблясто-сірого ослика. А православні в центральноєвропейських  та східноєвропейських землях вважають, що  Миколая супроводжують янголятка і бісенята, щоб розказувати про дитячі діяння. Ангели розказують про хороше, і бісенята про різні витівки, а він записує у свою книгу.

В деяких українських легендах Миколай дуже нагадує древнього бога  Велеса,  володаря тваринного світу.

Легенда про те, як мужик у лісі ночував

Їхав якось мужик з ярмарку додому, та запізнився. Вже темніє, а він ще з лісу не виїхав. Бачить, що мусить ночувати. Знайшов затишну низинку біля джерела.  Розпряг волів, розвів вогонь. Раптом чує тупіт. Пробіг олень. За ним лось. Проскакали зайці. Стривожився мужик. А коли побачив вовка та ведмедя, зовсім перелякався. Та всі звірі бігли, не звертаючи на нього уваги.

Цікаво стало мужику. Пішов він у той бік, куди звірі бігли. Бачить: на пагорбі сидить Миколай, а навколо нього повно звірів, птахів…  Сидять, Миколая слухають.

Повернувся мужик до багаття і спокійно ліг спати. Де святий Миколай, там мир і злагода.

Велес дарував плодовитість тваринам і захищав  від хижаків, поки не підростуть. Можливо,  пізніше цю функцію перенесли  на дітей і «віддали» Миколаю.

Велес був великим чарівником, повелителем погоди, посередником між земним світом і небесним, супроводжував душі померлих до вирію. Миколай Чудотворець теж буває то на небі, то на землі.

За однією з легенд, коли душа Миколая вознеслась на небо, Бог спитав, якої нагороди він хоче за праведне життя. А Миколай відповів: «Дозволь, Господи, хоч іноді сходити на землю до дітей».

– Добре, –  сказав Господь. –   Будеш сходити, коли люди попросять твоєї допомоги. А в день своїх іменин цілий день можеш бути з дітьми.

Тому українці завжди вшановували Миколая добрими ділами. 19 грудня обов’язково допомагали людям, бо на себе в цей день працювати гріх. Угодна справа – старенькій сусід­ці дров привезти та нарубати, тин полагодити. Можна з бідною сім’єю полотном чи хлібом поділитись. Діти у старих та самотніх людей доріжки від снігу прокидали, воду носили, на подвір’ї прибирали… Увечері вся родина збиралась у найстаршого в роді. Дідусь у цей день ставав Миколаєм.

У довгій білій сорочці, підперезаній мотузком, ставав перед онуками і питав по черзі, які добрі діла вони навчи­лись робити. Працьовитих та старанних обдаровував пе­чивом – миколайчиками. Потім разом вечеряли і співали Миколаєві пісні. А вранці діти знаходили під подушкою подарунок від Миколая: кому рукавички, кому ковзани, кому першу голку і заполоч для вишивання, а маленьким – іграшкові лопаточки, грабельки, щоб росли працьовити­ми на радість Святому Миколаю, батькам і всьому роду…

Можна припустити, що Миколай зберігав риси дохрис­тиянського покровителя дітей, бога-вихователя, бога дому та сім’ї. З минулого століття його роль став виконувати Дід Мороз.

 

Література

1. Лозко, Галина. Українське язичництво.  Київ, 1994.
2. Маковій, Гарафина. Затоптаний цвіт. Київ, 1993.
3. Міфи України. Київ, 2003.
4. Персонажи славянской мифологии. Киев, 1993.
5. Українські традиції. Київ, 2004.

 

Народні пісні на день Святого Миколая

                                                   *   *   *

Гей, світла зоря над світом зійшла,

А за цим столом в нас родина вся.

Святий Миколай коло всіх сидить

І за цим столом на усіх глядить.

 

Старі й малі си возрадуєм,

Чудотворцеві ми заспіваєм.

Віддамо йому і хвалу, і честь,

Щоби й нарік він був серед нас.

 

Щоби й нарік так сиділи за столом,

Поклонилися перед образом,

Миколай Святий був посеред нас.

А тепер усім вже додому час…

( За кн. Г. Маковій «Золоте віно з бабусиної скрині», Чернівці, 1993)

 

*   *   *

Ой, хто, хто Миколая любить,

Ой, хто, хто Миколаю служить,

То тому, Святий Миколай,

На всяк час помагай.

 

Ой. хто. хто к йому прибуває,

На поміч собі призиває,

Ой, хто, хто живе в його дворі,  —

Миколай на землі і на морі

Сохраняє від напасті,

Не дає від злих пропасти.

Святий Миколай!

(Записала Крутая Л.С. у с.Унгри Окницького р-ну, 2004 р.)

 

Вірші для дітей

* * *

Коли замерзла річка

І спав зелений гай,

Зійшов у темну нічку

На землю Миколай.

 

Від хати і до хати

Снігами через лід

Спішить, спішить завзято

Старенький сивий дід.

 

Він в шапці-невидимці,

У теплім кожушку,

Приніс усім гостинці

У чарівнім мішку.

 

* * *

Тиха нічка, світять зорі,

Сніг біленький мерехтить,

За селом, ген там, під лісом,

Десь дзвіночок гомонить.

 

Чи господар то  спізнився,

Поспішає до дітей?

Ні, то лісом, ледве чутно

Караван іде святий.

 

Попереду ангелятко

Дзвонить жваво у дзвінок,

Далі йде дідусь поважний,

Тягне сани за шнурок.

 

З гаю вибігли зайчата,

Поставали на лапках,

Миколай везе дарунки

Чемним дітям на санках.

 

* * *

Нині святий Миколай

В український піде край,

Всім, хто чемний був весь час,

Він даруночки роздасть.

 

Тут цукерки, шоколадки,

І тістечка, і помадки,

Для дівчаток лялечки,

А для хлопців – шабельки.

 

Тут солдатики цинкові,

І паяци є цукрові,

Образочки, зошитки,

Ще й гарненькі книжечки.

 

Тож чекають уся діти,

Миколая щоб зустріти,

Миколаю честь складають,

Миколая величають. (Василь  Софронів-Левицький)

 

До Святого Миколая

 

До Святого Миколая

Молитву складаю,

Про святкові даруночки

Його попрохаю.

 

Що у листі написати,

Зразу не згадаю.

Треба таке попросити,

Що найбільш бажаю.

 

Фарби мама вже купила,

Лижі – купив тато.

По іскристому сніжочку

Їжджу я завзято.

 

І санчата малі маю,

Й теплу кожушину,

Маю яблук і горішків

Велику торбину.

 

Щоб таке собі просити?

О, уже я знаю…

«За здоров’я тата й мами,

Добрий-добрий Миколаю,

Щиро я благаю…» (Оксана Крушельницька)

 

 

Святий гість

Слухає Петрик, слухає Оля,

Чи не гуркоче літак із-за поля,

Чи над їх домом не пролітає

Із святим гостем, із Миколаєм.

«Петрику, чуєш? Петрику, цить!

Ніби гуркоче… ніби летить…

О, коло нашого дому затих…

Слухай, скрипить попід вікнами сніг!»

 

Діти чекають – і срібнії мрії

Тихо лягають на соннії вії.

Діти поснули – не чує маля,

Що залунали дзвіночки здаля.

Діти не чують, діти вже сплять,

Тихо над ними зірки мерехтять –

З неба гостинці на ліжечка край

Тихо складає святий Миколай. (Михайло Маморський)

Український декламатор. Збірка віршів для молоді. Київ: Смолоскип, 2014.

(З бібліотеки Українського Дому Спілки українців Молдови «Заповіт» (м. Бельці)