Михайлові Драй-Хмарі — 130

10 жовтня 2019 р. виповнюється 130 років від дня народження одного з геніїв ХХ століття Михайла Драй-Хмари (1889- 1939).

Він був видатним слов’яністом. Володів, крім рідної української та російської мови, білоруською, болгарською, кашубською, сербською, польською, чеською, хорватською. Знав давні мови: церковнослов’янську, давньогрецьку, латину, санскрит. Міг спілкуватися по-французьки, по-румунськи, по-італійськи, по-німецьки, по-фінськи. Розумів по-англійськи.

Точно і глибоко відчував особливості мов, національну своєрідність, неповторність бачення світу кожним народом, тому природно став поетом і перекладачем.

Люблю слова, що повнодзвонні,

Як мед, пахучі та п’янкі,

Слова, що в глибині бездонній

Пролежали глухі віки.

«Я світ увесь сприймаю оком», 1925 р.

Вірші й поетичні переклади Драй-Хмари публікувались з 1919 р. Максим Рильський першим відмітив «обточеність вірша», вишуканість рим і «чорноземну силу» поета.

Професора М. О. Драй-Хмару навперебій запрошували читати лекції на численних курсах підготовки вчителів, у Кам’янець-Подільському університеті, в навчальних закладах Києва… Він вводив громадян молодої держави УНР у широкий світ європейської культури. Відкривав робітникам та селянам Міцкевича і Бодлера, Верлена і Блока, Янка Купалу, висвітлював ще недавно заборонену українську історію й літературу.

Тут Січ стояла, тут гули майдани

Димилися козацькі курені,

Змагались семеряги і жупани,

Лунали горді і сумні пісні.

«На Хортиці»

Як літературознавець, досліджував творчість Шевченка, написав монографію «Леся Українка». Як лінгвіст, складав словник живої української мови, вивчав історію української мови, очолював кафедру українознавства…

В 1928 р. було надруковано сонет-алегорію «Лебеді», що відразу набув широкої відомості серед цінителів високої поезії. Він став поетичним маніфестом угрупування поетів, яких сучасники визнали гордістю української літератури і назвали неокласиками. Це – «Ґроно п’ятірне»: Микола Зеров, Павло Филипович, Максим Рильський, Юрій Клен, Михайло Драй-Хмара.

           Михайло Драй-Хмара

             Лебеді

Присвячую своїм товаришам

На тихім озері, де мліють верболози,

Давно приборкані, і влітку, й восени

То плюскоталися, то плавали вони,

І шиї гнулися у них, як буйні лози.

Коли ж дзвінкі, як скло, надходили морози

І плесо шерхнуло, пірнувши в білі сни, —

Плавці ламали враз ті крижані лани,

І не страшні були для них зими погрози.

О гроно п’ятірне нездоланих співців,

Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів,

Що розбиває лід одчаю і зневіри.

Дерзайте, лебеді: з неволі, з забуття

Веде вас у світи ясне сузір’я Ліри,

Де пінить океан квітучого життя.

 1928 р.

Наближення тоталітарного режиму відтворено в сонеті алегоричним пейзажем: приборкані верболози , дзвінкі, як скло, морози, крижані лани… Коли все стихає перед погрозами зими, п’ять лебедів ламають кригу, розбивають відчай і зневіру своїм переможним співом. І хоч це буде їхня остання пісня, вона прокладає путь до творчості, до «сузір’я Ліри, де пінить океан квітучого життя».

Сонет «Лебеді» став лебединою піснею і Драй-Хмари, і його друзів-неокласиків. Більше їх не друкували.

Його заарештували 1933 р., мусили випустити за відсутності доказу «злочинів проти радянської влади», знову заарештували «за націоналістичну контрреволюційну діяльність». І хоч Драй-Хмара спростував усі звинувачення, засудили на 5 років. А в колимському таборі добавили ще 10 років «за антирадянську пропаганду».

І знов обвугленими сірниками

На сірих стінах дні значу,

І без кінця топчу тюремний камінь,

І туги напиваюсь досхочу.

Напившись, запрягаю коні в шори

І доганяю молоді літа,

Лечу в далекі голубі простори,

Де розцвітала юність золота.

• Вернітеся, – благаю, – хоч у гості!
• Не вернемось, – гукнуло з далини.

Я на калиновім заплакав мості…

І знов побачив мури ці сумні,

І клаптик неба,розп’ятий на ґратах,

І нездрімане око у вовчку…

Ні, ні, на вороних уже не грати:

Я в кам’янім, у кам’янім мішку…

1937 рік, з листа додому

Михайло Опанасович славився богатирським здоров’ям. Влітку перепливав Дніпро, взимку годинами бігав на ковзанах… Але робота в золотих рудниках Колими скалічила його за кілька місяців. Згідно з документами про посмертну реабілітацію, він помер «від ослаблення серцевої діяльності», не доживши до 50 років.

Але П. Василевський стверджує: коли в таборі за якусь провину розстрілювали кожного п’ятого в шерензі, Михайло Драй-Хмара помінявся місцем з юнаком, що стояв п’ятим…

* * *

Поки не вмру, не перестану

Тебе шукати на землі

І серце зоряного лану,

Де Твої линуть кораблі.

Засклеплена в глухій яскині

Моя бунтується душа –

О, де те небо, де те синє,

Що смертний біль її втиша?

Дихни на неї, як в дитинстві,

Що в землю з ненькою лягло,

І не цурайсь мене – я син твій –

 І пригорни моє чоло.

(1920 р.)

* * *

Зоріти ніч і бути з вами,

Холодно-росяні поля,

І слухать, як гуде з нестями

І стугонить вночі земля…

Як у темряві усе завмерло!

Хрусткий на серці стягне лід,

І в небі падають, мов перли,

Огненні сльози Персеїд.

(1931 р.)

Примітки.

Семеряга – вбрання бідняка, трофейні жупани носили вправні воїни. У поета вбрання символізує розмаїття Січі, вільне змагання заслуг.

Плесо – водний простір.

Калиновий міст – у міфах це міст через ріку, що відділяє наш світ від потойбічного. У поета символізує наближення смерті.

Вовчок – віконце в дверях тюремної камери для спостереження за в’язнями.

Засклеплений – замурований у склепу, у могилі.

Яскина – печера (застаріле).

Твої – за православною традицією звернення до Бога, Христа, Борогодиці позначається великою літерою.

Персеїди – метеоритний потік, з яким Земля зустрічається кожного серпня. Серпневі зорепади вважаються знаком біди. За повір’ям, це сльози Святого Лаврентія, замученого в Давньому Римі.

Людмила Чолану