Професія перекладача, мабуть, одна з найважливіших в світі. За їх діяльністю стали доступними для багатьох народів твори світової літератури та кіномистецтва, досягнення науки та техніки. Саме перекладачі дозволяють людям з різних країн та континентів, носіїв різних мов та культур, порозумітися, поділитися своїми думками, ідеями, досягненнями.
Відомий український перекладач Максим Рильський порівняв текст оригіналу літературного твору з оркестром. в якому майстерний перекладач віддає перевагу першій скрипці, а перекладання віршів — з труднощами, подібними до тих, що зазнають люди, підіймаючись на альпіністські льодовики.
Яскраву паралель проведено М. Рильським між процесом перекладння і полюванням:
Коли мисливець підходить до лугу чи болота, багатого на дичину, його охоплює радісне передчуття щасливого полювання. Разом з тим він напружує всісвої сили, щоб полювання було справд вдалим. Адже повинен він показати тут знання особливостей, «звичаїв» птиці, — а вони одні у бекасів, інші у дупелів, знов-таки зовсім інші у качок, — взяти до уваги рельєф місцевості, напрям вітру тощо, нарешті, свою стрілецьку сміливість! Щось подібне переживає літератор, беручись до перекладу художнього твору. Тут і віра в майбутні досягнення, і свідомість неабияких труднощів, і мобілізація всіх знань, досвіду. технічних прийомів, які щоразу по-новому, залежно від індивідуальності перекладуваного автора, треба застосувати.
Краще й не сказати! А ще в поетичній формі:
Мистецтво перекладу
Іде стрілець на незнайомий луг.
Чи птиця ж є? Чи день сьогодні вдалий?
Чи влучно він стрілятиме? Промчали
Чирки, як вихор, — і зайнявся дух.
Так книга свій являє виднокруг,
І в ті рядки, що на папері стали,
Ти маєш влучити, мисливцю вдалий,
І кревним людям принести, як друг.
Не вбити, ні! Для всяких аналогій
Межа буває: треба, щоб слова
З багатих не зробилися убогі,
Щоб залишилась думка в них жива
І щоб душі поетової вияв
На нас, як рідний, з чужини повіяв.
Якщо Август Шлегель порівнював автора і перекладача з «дуелянтами, з яких один неминуче мусить упасти», а Василій Жуковський стверджував, що «перекладач у прозі — раб, перекладач у віршах — суперник», то Максим Рильський проголошує, що переклад — це «акт величезної дружби між письменником і перекладачем».
Пропонуємо до Вашої уваги твори велетнів української та румунської літератур у перекладах, — акт справжньої дружби двох народів, двох культур.
«Заповіт» «Testament»
Як умру, то поховайте De-oi muri, îmi vreau mormîntul
Мене на могилі În cîmpia largă
Серед степу широкого Unde-n scumpa-mi Ucraină,
На Вкраїні милій, Nipru-n văi aleargă.
Щоб лани широкополі, Din gorgan să văd cîmpia
І Дніпро, і кручі Şi-ntre nalte maluri
Було видно, було чути, Să aud cum Niprul geme
Як реве ревучий. Cu-nspumate valuri.
Як понесе з України Cînd va fi vrăjmaşe trupuri
У синєє море Către mări să poarte,
Кров ворожу… отоді я Mi-oi lăsa şi eu gorganul
І лани, і гори — Şi-al meu somn de moarte
Все покину, і полину Şi la dumnezeu, în ceruri,
До самого Бога Să mă rog m-oi duce
Молитися… а до того Însă pîn’atunci nu-l ştiu
Я не знаю Бога. Şi nu-mi fac nici cruce.
Поховайте та вставайте, Vă treziţi, stropiţi cu sînge
Кайдани порвіте Sfînta libertate.
І вражою злою кров’ю Şi-n tirani loviţi şi rupeţi
Волю окропіте. Lanţurile toate.
І мене в сім’ї великій, Iar în noua voastră casă
В сім’ї вольній, новій, Cînd veţi sta-mpreună,
Не забудьте пом’янути Să vă amintiţi de mine
Незлим тихим словом. Cu o vorba bună.
Тарас Шевченко Victor Tulbure
La Bucovina Буковині
N-oi uita vreodată, dulce Bucovină, Не забуть до віку, мила Буковино,
Geniu-ţi romantic, munţii în lumină, Горду твою вроду, гори та долини,
Văile în flori, Квіти з полонин…
Râuri resăltânde printre stânce nante, Ще й потоків чистих шум дзвінкий у скелях,
Apele lucinde-n dalbe diamante Ще й річок перлистих на полях веселих
Peste câmpii-n zori. Світанковий плин!
Ale sorţii mele plângeri şi surâse, Плач моєї долі, сміх моєї долі —
Îngânate-n cânturi, îngânate-n vise Ув одежі співу мрії молодої…
Tainic şi uşor, Дивна таїна!
Toate-mi trec prin gându-mi, trec pe dinainte, Все єство проймає, спонука до дії
Inima mi-o fură şi cu dulci cuvinte І солодким словом щастя та надії
Îmi şoptesc de dor. Серце розтина!
Numai lângă sânu-ţi geniile rele, Земле, горем бита, тут під чистим небом,
Care îmi descântă firul vieţii mele, Сенс життя пізнав я і себе — крізь тебе.
Parcă dormita; Ще й признаюсь я:
Mă lăsară-n pace, ca să cânt în lume, Волею твоєю став співцем у світі,
Să-mi visez o soartă mândră de-al meu nume Долю-наречену взяв, що вічно світить, —
Şi de steaua mea. То зоря твоя.
Când pe bolta brună tremură Selene, Як у піднебессі тремко місяць ходить
Cu un pas melodic, cu un pas alene І хмарки сплелися в ніжні хороводи —
Lin în calea sa, Присинають день.
Eol pe-a sa arpă blând răsunătoare Слухаю я легіт!.. Він на дивній арфі
Cânt-a nopţii dulce, mistică cântare, Грає і співає все співанки гарні
Cânt din Valhala. З Буковини ген…
Atunci ca şi silful, ce n-adoarme-n pace, Листям легіт має… Чи флояра грає?
Inima îmi bate, bate, şi nu tace, І у тому співі б’ється, не вгаває
Tremură uşor, Серце мовчазне!..
În fantazii mândre ea îşi face cale, Видивами стеле шлях собі за обрій
Peste munţi cu codri, peste deal şi vale Через гори й доли — в край хоробрий, добрий,
Mână al ei dor. Що гука мене.
Mână doru-i tainic colo, înspre tine, Голос мій таємний — все туди, до тебе…
Ochiul îmi sclipeşte, genele-mi sunt pline, А на вях сльози… чи проміння тепле?..
Inima mi-i grea; Ні, я не мовчу!
Astfel totdeauna, când gândesc la tine, Завжди так, мій краю, як тебе згадаю, —
Sufletul mi-apasă nouri de suspine, В серці сум і сонце… Марю і зітхаю.
Bucovina mea! Буковино, чуй!
Mihai Eminescu Володимир Коломієць
