Івану Огієнкові – 140

Iван Огієнко – «будитель українства»

В ході непростого руху історії, коли українці жили в різних державах, зазнавали тиску різних ідеологій, перебували під впливом різних культур, утворились «білі плями» нашої культури, а значить, картина розвитку України стала неповною і викривленою. За останні десятиліття було повернено із забуття десятки імен, відкрито невідомі сторінки суспільного, мистецького, наукового життя українців.

Сьогодні неможливо уявити ХХ ст. без Івана Огієнка – видатного церковного, громадського і політичного діяча, мовознавця, поета і перекладача, історика, публіциста і редактора, книгознавця і видавця, педагога. Звістка про його кончину сколихнула весь світ. У канадське місто Вінніпег з усіх країн надійшли співчуття від урядів держав, від наукових, громадських, релігійних, культурно-просвітницьких, благодійних організацій. Вони утворили велику «Книгу пам’яті». В ній нема відгуку тільки з його батьківщини – радянська Україна в 1972 р. про свого великого сина не знала.

Іван Іванович Огієнко народився 15 січня 1882 р. в м. Брусилів. Здобув освіту, звичайну для дитини простого походження: народна школа в Брусилові, військово-фельдшерська школа. Неабиякі здібності дозволили екстерном скласти іспити за програмою гімназії і вступити на історико-філологічний факультет Київського університету. По його закінченні став викладачем у комерційній школі, гімназії, комерційному інституті, а потім у рідному університеті. У бурхливі 1915-1918 рр. був активним членом товариства «Просвіта», не тільки  громадським, а й державним та політичним діячем.

Професор Огієнко першим у Київському університеті став читати лекції українською мовою. В період УНР створив майже два десятки підручників для новоутворених українських шкіл і знамениту працю «Українська культура», став міністром освіти. Йому належала ідея об’єднання двох нових українських держав – ЗУНР та УНР – і саме за його ініціативи 22 січня стало державним святом.

Після встановлення в Україні радянської влади Огієнко, як і інші діячі УНР, змушений був емігрувати. Спочатку у Львів, де викладав українську мову в учительській семінарії, потім у Варшаву.

У Польщі він став провідником української культури. Видавав часописи «Рідна мова» (1933-1939), «Наша культура» (1935-1937), 30-томну «Бібліотеку українознавства», збірник «Визволення України». Українські журнали та книги він розсилав власним коштом. Видавнича діяльність Огієнка об’єднувала українців-емігрантів, сприяла започаткуванню в Польщі української літератури і усвідомлення діаспори частиною українського народу. Гаслом його журналів стало «Творімо українську культуру всіма силами нації».

Він стверджував:

«Для недержавного народу духова культура грає величезну роль, бо власне нею він може й перевищувати народ, що політично підбив його. З історії маємо немало прикладів, коли фізично сильніший народ підбивав собі народ із більшою духовою культурою, але довго володіти ним не міг: духова культура завжди перемагає».

У кінці 1930-х років у Польщі почалось примусове покатоличення православних, перетворення церков на костьоли. Іван Іванович був релігійною людиною, тому тяжко переживав переслідування рідної віри. Його спіткав удар і у приватному житті – 1937 р. померла кохана дружина, вірний друг і помічниця Домініка Данилівна.

Огієнко прийняв постриг під іменем Іларіона і за підтримки митрополита Андрія Шептицького став захищати інтереси православних.

Наприкінці ІІ Світової війни був змушений емігрувати до Чехословаччини, потім до Австрії, Швейцарії… З 1947 країною його постійного проживання стає Канада. Тут водночас з великою церковною роботою він розгорнув дуже значну науково-дослідницьку та видавничу діяльність. Зокрема, став засновником, видавцем і редактором журналів «Слово істини» (1947-1951 pp.), відновив видання науково-популярного журналу «Наша культура» (1951-1953, від 1954 р. – «Віра і культура»).

Іван Огієнко / Іларіон відомий у різних галузях науки ХХ ст. Але в Радянському Союзі неприйняття ним ідеології комунізму і церковний сан стали причиною повного замовчування його діяльності.

Митрополит Іларіон – видатний церковний діяч

У 1918-1921 pp. Іван Огієнко брав активну участь у створенні Української православної церкви. У доповіді на Всеукраїнському церковному соборі «Відродження української церкви» (Київ, 1918) доводив, що «єдиним і майже безконкурентним творцем української культури аж до кінця ХVIII віку була Українська Церква та українське духовенство, які створили своєму народові літературу, науку, школу, друкарство, музику, малярство, світську інтелігенцію й т. ін., а також створили йому добрі людяні умовини соціяльного життя».

Він вважав, що можливість реалізувати релігійні потреби рідною мовою є важливим фактором національного життя. Підтримував релігійну ланку освіти, був викладачем української та церковнослов’янської мови у Львівській учительській семінарії, Варшавському університеті, заснував Холмську семінарію, яка згодом виросла в академію.

У 1940 p. Огієнко став ченцем, діставши ім’я Іларіон, а невдовзі за великі заслуги у розбудові православ’я його було обрано митрополитом.

З 1947 р. митрополит Іларіон жив у Канаді, сприяючи організації не тільки релігійного, а й загальнокультурного життя українців Канади. Ним було засновано Теологічне товариство (нині «Теологічне товариство митрополита Іларіона») і Український народний університет у Вінніпезі, організовано підготовку православних священників для українських громад Канади та інших країн.

У 1951 p. став першоієрархом, тобто керівником Української греко-православної церкви Канади. Митрополит Іларіон став не тільки організатором православної діяльності у Канаді та за її межами, а й видатним дослідником історії церви. Крім ґрунтовної двотомної праці «Українська церква» (1942), його перу належать «Крехівський Апостол» (1930), монографії «Українська церква за Богдана Хмельницького. 1647-1657» (1955), «Українська церква за часів руїни. 1657-1687» (1956), «Канонізація святих в Українській церкві» (1965), «Українська патрологія. Підручник для духовенства і українських родин» (1965), «Служити народові – то служити Богові» (1965) та ін.

 

Він переклав 44 назви релігійної літератури. Його переклад Біблії українською мовою Британське біблійне товариство визнало одним із найкращих у світовій історії.

У зарубіжному православному світі він користувався величезною пошаною. У перші роки після війни тисячі полонених та біженців перебували в жахливих умовах тимчасових таборів. Митрополит докладав великих зусиль, щоб полегшити їхнє життя, а після виходу з табору допомагав влаштуватись на роботу, знайти житло тощо. Він отримував сотні листи з проханнями і подякою за допомогу.

Творча діяльність Івана Огієнка значна і багатогранна. Йому належать сотні наукових праць.

Іван Огієнко – мовознавець

«Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організовування. Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб…».

(І. Огієнко)

І. І. Огієнко – видатний філолог, дослідник історії старослов’янської та української мови, українського правопису, кириличної палеографії. Його праці «Нариси з історії української мови» (1927), «Пам’ятки старослов’янської мови X-XI віків» (1929), «Історія української літературної мови» (1950), «Український літературний наголос» та ін. стали внеском у світове мовознавство.

Визначною стала ґрунтовна праця Огієнка «Історія української літературної мови», відома в усьому філологічному світі. Тільки в Радянському Союзі книга вважалась «крамольною». Автор переконливо показав, що українська мова не процвітала під «благотворним впливом» російської, а три століття боролась за виживання в умовах заборон, утисків, і обмежень. Він висвітлив негативні наслідки цензури царської Росії та «політики партійного керівництва», насправді терору проти українського відродження в 20-30-х роках ХХ ст. Наголосив на феномені народної мови як «найціннішого скарбу»,«душі нації».

«Історію української літературної мови» І. Огієнка було видано в Україні у 1995 році.

Ряд спостережень вченого над особливостями рідної мови було враховано при реформі українського правопису вже в наші часи. Наприклад, саме Огієнко ще в 1935 запропонував писати «в Україні». У 1990-х рр. цю форму було обґрунтовано: «в Україні» означає «в державі Україна», тоді як застаріла форма «на Україні» позначала територію як частину Російської держави чи Радянського Союзу.

Іван Огієнко – культуролог, народознавець, літературознавець

У ряді наукових праць вчений дослідив як загальний процес становлення і розвитку рідної культури, так і її окремі періоди, напрями, види культурної діяльності.

Влітку 1918 Огієнко виступив засновником і став першим ректором Кам’янець-Подільського державного українського університету. Ще тоді ним було прочитано курс лекцій про давні періоди культури нашого народу. В них простежено закономірності культурного розвитку, зроблено ряд новаторських спостережень. З лекцій виросла знаменита книга І. Огієнка «Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу».

Видатним явищем у дослідженні давнього періоду стала літературна монографія «Слово про Ігорів похід» (Вінніпег, 1967). Вона складається з ґрунтовного дослідження про цей вершинний твір літератури XII століття, тексту давньої пам’ятки, її дослівного перекладу сучасною українською мовою, тлумачного словника застарілих слів, історико-географічних приміток та авторського поетичного переспіву Слова. Смислова домінанта Огієнкового дослідження концентрується на особливо актуальній нині проблемі єдності українських земель, ідеї утихомирення сварок князів заради створення й розбудови могутньої держави – Русі-України.

Величезним внеском в українську культуру стало ґрунтовне дослідження «Дохристиянські вірування українського народу» (1965). У цій монографії проаналізовано особливості язичницьких вірувань, слов’янську міфологію, головних дохристиянських богів, українську демонологію, описано дохристиянське поклоніння богам, відунство і повір’я, обряди, стародавні народні свята, період двовір’я, вдачу і суспільне життя наших предків. Глибокий науковий зміст привертає увагу дослідників понад півстоліття, а високохудожня форма зробила книгу популярною серед широкої аудиторії читачів.

Іван Огієнко – історик

Монументальна праця Огієнка «Історія українського друкарства», видана 1925 р. у Львові, більше ніж шість десятиліть зберігалася в бібліотечних спецсховах, була недоступною навіть для фахівців. Перевидана в Україні 1994 р., стала одним з головних джерел з цієї теми.

Історико-археологічна розвідка «Трираменний хрест зо скісним підніжком – національний хрест України» отримала продовження у працях сучасних істориків та археологів.

Протягом життя митець був свідком і безпосереднім учасником буремних подій: революції і розпаду імперій, виникнення двох незалежних українських держав та їх об’єднання у 1918 р, Перша та Друга світові війни, еміграція тисяч українців та розселення їх по світу… Своє бачення новітньої історії українців він передав у ряді книг, як «Наш бій за державність» (1962), «Рятування України. На тяжкій службі своєму народові» (1968), «Книга нашого буття на чужині».

І це лише частина його доробку в галузі історії.

Іван Огієнко – поет

Про поета Івана Огієнка згадують не так часто, як про вченого чи церковного діяча. Але саме йому належить поезія, що стала основою народної пісні.

Не питай, чого в мене заплакані очі,

Чого завжди тікаю я в гай

Та блукаю по темних лісах до півночі

Не питай, не питай, не питай.

Рідний край раз у раз мене кличе до праці,

Його пута важкі в мене завжди в очах…

Треба дать допомогу сліпцю-небораці,

Поки він не зачах. Поки він не зачах.

Коли гляну кругом по селу – тільки й бачу

Зневажається рідний наш край…

Не питай же мене, чого часто я плачу,

Чого завжди сумний… Не питай… (1906)

Віддаючи сили і час церковній, викладацькій, багатогранній науковій діяльності, він устигав створювати цілі цикли віршів з глибоким філософським підґрунтям. Вони увійшли до збірок «Легенди світу» (1946), «Філософські містерії» (1957), «Бог і світ» (1964).

Як поет, Огієнко створив особливий жанр, невідомий у радянській літературі, – сучасну релігійну поезію. Він вірив у її силу і можливість «допомогти людині стати найближче до Бога, визнати його своїм рідним батьком, поєднатися з ним – обожнитися».

Релігійні почуття ліричного героя поєднуються з «громадянським вогнем» і національними мотивами, бо, на думку Огієнка, «український поет найперше мусить бути патріотом-громадянином». За любов до Батьківщині доводиться платити стражданнями. У поемі «На Голготі» герой, озираючись на пройдений шлях у 40 років, усвідомлює:

Не сорокліття це – Голгота,

Огненне болісне завзяття,

Бо чесна людові робота

Веде звичайно до розп’яття.

XXІ століття принесло нам усвідомлення величезної ролі Івана Огієнка – митрополита Іларіона в українській культурі. Зростає зацікавлення його творчою спадщиною і особистістю, поглядами та ідеями. У 2006, 2011, 2014 рр. в Україні вийшли друком об’ємні томи листування Огієнка з видатними представниками українського православного духовенства, з науковцями, письменниками, громадськими діячами. Переважна більшість з них опублікована вперше і відкриває нові невідомі сторінки нашої історії та культури. Перевидаються його наукові праці. І лунає поетичне слово Івана Огієнка.

Хай лютий ворог на Голготу

Жене стократ за Україну,

Для неї я свою роботу

Аж до могили не покину.

(«На Голготі»)

 

Інформацію підготували:

Юлія Боровик, Сергій Вітязь, Артемія Нікуленкова, Дарія Цвинтарна, 

студенти Бельцького державного університету імені Алеку Руссо,

гр. UE21Z, спеціальність Українська мова і література і англійська мова