Купальська легенда
Кажуть, що в ніч на Купайла звірі й птиці розмовляють людською мовою…
Кажуть, що на Купайла дерева переходять з місця на місце і дерево може прийти до того, кого полюбило…
Кажуть, що в якусь мить вода стає срібною…
А найбільше розказують про чарівний цвіт папороті.
Якщо парубок має сміливе серце і чисті наміри, то в ніч на Івана Купала може піти шукати квітку папороті. Росте вона у глухій хащі на галявині і зацвітає рівно опівночі на одну мить.
Хаща не пускає парубка: вовком виє, совою кричить, деревами дорогу заступає, гілками хапає… Хто не злякається і знайде галявину, побачить велике диво.
Опівночі на кущі папороті з’явиться брунька. Вона росте, коливається, як жива, набухає червоним сяйвом. Під удар грому брунька з тріском розкривається. Чудесна квітка заливає ліс сяйвом і пахощами.
Треба вмить окреслити коло пучком полину, розстелити вишиту хустину і зірвати квітку.
Підніметься крик, грюкіт, регіт, завивання… Навколо галявини зберуться лісовики, мавки, вовкулаки, відьми, почнуть лякати, просити віддати квітку…
Як сховає парубок квітку біля серця і не віддасть до третіх півнів, отримає щасливу долю. Дружину матиме ласкаву, дітей – чесних і роботящих. У роботі буде удача, в хаті – лад і достаток. А якщо не замутніє з часом його серце, то відкриються таємниці землі, будуть йому допомагати і звірі, і птиці, і добрі люди…
Цвіт папороті у постолі
Казка
Якось на Купайла пас чоловік коней у лісі. День був спекотним, душним, коні забрели в саму хащу. Втомився чоловік, присів на галявині серед папороті та й заснув.
І не побачив, як опівночі зацвіла папороть, як осипалась квітка, як одна полум’яна іскорка упала на його постоли.
Прокинувся на світанку і чує: птахи розмовляють, звірі перегукуються…
Стільки таємниць він дізнався! І де трава для коней найкраща, і коли дощ буде, і яке зілля цілюще, і де в землі скарби сховано, і як їх здобути…
Чоловік був не жадним. Викопав один скарб, господарство підправив і зажив собі. Коней випасає, людям підказує, коли сіяти, коли врожай збирати та як лікуватись…
Дружина його шанує, діти люблять, люди шанують.
Усе було б добре, та стали в гості навідуватися лісовики. То ласощі лісові несуть, то горілкою пригощають. Чоловік за гостинці дякує, у відповідь городиною обдаровує, а горілки не п’є.
Тоді лісовики принесли чоботи. Такі гарні, що вирішив чоловік їх поміряти. Тільки роззувся, як чорти ухопили його постоли і зникли.
І відразу перестав він розуміти мову звірів і птиць, забув, де в землі сховано золото.
А знання цілющого зілля та прикмет погоди лісові гості у нього не забрали. Мабуть, тому, що добру людину скрізь шанують.