Великдень в українській поезії

Віктор Заїка 

***

Все далі й далі від зими

Спішить земля до теплих днів,

Гримлять розбуджені громи

І йдуть у гості до дощів.

Весна спішить на береги,

Купає річка синь небес,

І знов лунає навкруги:

– Христос воскрес! Христос воскрес!

Олег Шупляк Садок вишневий

Надія Кметюк

***

По садах квітучих, по траві зеленій

Срібло передзвонів вилилось на світ.

Докотилось в села – у хатки різьблені,

Радістю вгорнуло білий дивоцвіт.

Воскресіння Боже – милосердя Боже –

Українську душу зцілює сповна.

І стоять дівчатка, мов прекрасні рожі,

          В оченятах чистих розцвіла весна.

Олег Шупляк Портрет весни                         

Марія Людкевич

Воскресіння

Воскресіння в душі й на устах,

Воскресіння у всьому…

Божий храм на високих вітрах,

Наче писанка – у золотому.

В рушниках чудотворці, святі,

Голуб знісся – як вісник від Бога.

О, людські несходимі путі,

Де ж це праведна жде нас дорога?

Олег Шупляк Первинний код

Михайло Каменюк

Великдень

Дзвони б’ють церковні, величальні,

Йде дитя по вранішній росі.

Гетьте думи, темні і печальні!

Гетьте всі!

Писанка в бабусі на долоні,

Як моє дитинство, виграє.

Тиха радість у моєї доні

Знову є.

Добре, як по небу – не по бритві –

Ходить час.

Добре, коли правнуки в молитві

Поруч нас.

Олег Шупляк Ключ від (до) неба

Василь Довжик

*  *  *

Як зветься день,

Коли в церквах

Гойдають світ,

Гудуть весняні дзвони?

Як зветься день,

Коли в серцях

Бринить любов,

А кров шумує в скронях?

Яйце-райце

В суцвітті барв

Малюється для тебе;

Ясна пора

Йде до двора.

На берегах Дніпра

Світ оживає для добра,

І паска святиться

Й земля і небо… 

Олег Шупляк Launch a kite

 Леся Храплива-Щур

***

Таке сонце, як писанка,

Зійшло у неділю.

Таке кругле, променисте, як яєчко біле.

Такі діти, як те сонце,

В вишиванках білих,

Поспішали у церковцю

В Воскресну неділю.

Такі квіти, як ті діти,

Розцвіли сьогодні –

Вшанувати, звеличати

Свята Великодні.

Олег Шупляк Неначе писанка село

             Ярина Черняк              

В руках щось співає,

Сміється, радіє,

Теплом і любов’ю

Нам рученьки гріє!

Спечеться у пічці

І зробиться паскою,

Наповненою

Добротою і ласкою

…Птахи прилетять:

Вже не хочуть на південь.

А хочуть додому,

Бо вдома – Великдень!

Олег Шупляк Додому

Михайло Каменюк

Писанка з Косова

Планетку стиснеш в кулаці,

Мальовану пером жар-птиці, –

У неї відблиск на лиці

Вогню, веселки, блискавиці.

Там чорні хрестики думок,

Барвінку ніжна прохолода

І топірців ясний танок,

І яблука осіння врода.

…О дивна писанко! Вперед!

Лети, буди думки заснулі –

Мов чудодійний амулет,

І чари в нім, і влучність кулі,

Й зерно, з якого урожай –

В скарбах, що залягли глибоко,

І пам’яті пресвітлий жаль,

І часу всевидюще око.

Олег Шупляк В очікуванні дива

Легенда про писанку.

Давним-давно у глибокій сирій ущелині Карпат, де ніколи не буває сонця, жив злий дух Пекун. Темними ночами та в похмурі дні він літав над землею і сіяв зло. Найбільше любив кривдити дітей. Скривджена дитина гірко плаче, а Пекун від тих сліз стає сильнішим. Уже й помічники у нього з’явились. То душі недобрих людей перетворились на Пекунових слуг.

Якось навесні трапився день без сонечка. Полетів Пекун у село. Дивиться – маленька дівчинка яйце розмальовує. Та так гарно! І зеленим, і червоним,і малиновим, і ненависним для нього сонячно-жовтим… Почекав злий дух, поки дівчинка відвернулась, ухопив яйце і кинувся геть. А позаду чувся дитячий плач.

Забився Пекун у свою ущелину, розбив яйце і став люто трощити його лапами.

Не знав, що дівчинка була дуже доброю. Вона подумала: «А може, моє яєчко комусь сподобалось? То нехай лишається добрій людині на радість, а я ще намалюю. І мамі, і татові, і родичам, і сусідам…».  Витерла сльози і заходилась малювати писанки.

І тут трапилось диво. Далеко в сирій ущелині кожна крихітка її розтрощеного яєчка засвітилась. Зелені, червоні, малинові, жовті промінці засліпили очі Пекуну, обплели його міцними ланцюгами, прикували до скель.

Він навіки лишився під землею. Інколи б’ється, борсається, аж земля труситься, а вирватись не може.

Навесні прилітають Пекунові слуги розказати, що робиться на білому світі. Він питає: чи не стали люди заздрити один одному, ворогувати? Чи не перестали святкувати? Чи не стало на землі зла більше, ніж добра? Бо тоді ослабнуть пута і Пекун зможе вирватись.

А слуги відповідають: люди дружно працюють і святкують разом. А навесні дарують один одному багато гарних писанок із побажанням добра.

Затихає Пекун, бо від кожної писанки його пута міцнішають, а на землі прибуває краси і добра.