Хата як символ у творчості Тараса Шевченка

Мова творчості Т. Г. Шевченка не перестає бути в центрі уваги дослідників, адже, на думку М. Рильського, «великі поети – завжди сучасники для нових поколінь, які щоразу відкривають у них нове, суголосне своїй добі». Дослідження мови творів Тараса Шевченка належать І. Огієнку, О. Н. Синявському, І. К. Білодіду, М. Т. Рильському, Л. А. Булаховському, В. М. Русанівському, П. Д. Тимошенку, Г. П. Їжакевич, Г. Г. Біловус та ін.

Іван Огієнко, один з найперших та найкращих дослідників мови Т. Г. Шевченка, зазначав, що «народний елемент, головно пісенний, став основним у Шевченковій мові. Його рідна Кирилівка знаходиться у південній Київщині, географічному осередкові української землі: звідси до західних говірок яких 40-60 км, а до північних – 25-40». Вихований народними піснями, релігійними читаннями, місцевим мовленням, яке лягло в основу літературної української мови, Тарас Шевченко очистив мову «Кобзаря» від локалізмів, говіркових виразів, селянського жаргону, що «зробило його мову чистою й надавало їй ознак літературності… ось чому вона могла легко стати соборною мовою».

Феномен генія Т. Г. Шевченка у тому, що його Слово, народжене у першій половині ХІХ ст., завжди лишається сучасним, правдивим, актуальним.

В українській культурі поняття хата, сім’я, рід відображають найважливіші цінності народу. Тому у творчості Тараса Шевченка назви житлового комплексу, окрім номінативної, виконують аксіологічну, гносеологічну, морально-виховну функції, працюють на розкриття характеру персонажів, явищ, суті ідейно-тематичного змісту, виступають знаковими, символічними образами.

Чи не найуживанішою у творах Т. Шевченка виступає лексема хата, яку знайдено майже на кожній сторінці «Кобзаря».

Рєпін Ілля Українська хата

У Словнику української мови зазначено такі лексико-семантичні варіанти багатозначної лексеми хата:

  • «сільський одноповерховий житловий будинок»,
  • «домівка, господа»,
  • «тимчасове пристановище для кого-небудь»;
  • «внутрішнє житлове приміщення такого будинку, кімната»;
  • «родина, люди, які живуть, перебувають в одному такому приміщенні»; «квартира» [СУМ, ХІ: 29].

У Тараса Шевченка це містке поняття розширює своє значення і наповнюється, окрім зазначених, більш глобальними – це і Україна, і українська нація, і батьківщина, і продовження роду, і мрія, і мета усього життя.

Маковський Володимир Український пейзаж з хатами

На позначення поняття «житловий будинок» Т. Шевченко вживає найменування хата, хатина, хатка, хатиночка, хаточка, оселя, господа, дом, будинки, палати, покої, хороми, дом, жилище, байрак, квартиря, пустка.

Засобами творення і характеристики образу Рідного Дому виступають вживані назви хата, хатина, хатка, хатиночка, хаточка, оселя, господа.

Стосовно ворожнечої поведінки панства, що зрадило своєму народові, вживаються інші лексеми: будинок (в будинку з панами, ночували ляшки в будинках з жидами, шляхта у будинках мліла, будинки погані), палати (білі палати, високі палати, прокляті палати), покої (пан бере в покої, покої не мазані, замкнуті покої, сумні покої, возобновленнії покої), хоромы (хоромы барские).

Негативного навантаження набувають найменування байрак, пустка («бездушні», спустошені приміщення), квартиря (відбиває негативне ставлення до москалів), в яких відсутнє значення «рідний дім».

Левченко Петро Українська хатка

За образом селянської хати у Тараса Шевченка постає вся Україна:

У моїй хатині, як в степу безкраїм,

Козацтво гуляє, байрак гомонить;

У моїй хатині синє море грає,

Могила сумує, тополя шумить

(«Гайдамаки»);

Отак німота запалила Велику хату

(«Єретик»);

А ми,

Упоравшись, пішли шукати

Нової хати, і нашли

Зелену хату і кімнату

У гаї темному.

В лугах,

В степах широких, в байраках

Крутих, глибоких.

Всюди хата.

(«Варнак»).

 

Волков Юхим Український пейзаж з хатою

Найменування хати Т. Шевченко вводить у численні словосполучення, які в українській ментальності є сталими виразами, закріпленими у свідомості: нова добра хата, веселі хати, маленька хата, біленька хата, в хатині тихій і веселій.

Вирази убога хата сироти, удовина хата, синова господа, кумина хата за принципами української етнопедагогіки постають символічними, до яких в українському селі виховалось особливе ставлення.

Колос Анна Стара хата

Володіючи словом як зброєю, Т. Шевченко презентує справжнє становище тогочасної України пронизливими епітетами: безверха хата, горілая хата, нетоплена хата, покинута хата, нечепурні хатки, смердяча хата, нетоплена пустка, холодна хата, чужа хата, погана хата, холодна оселя, убога мала хата, в убогій і чужій хатині.

Поляков Олексій Самотня хата

Найменування хата у творах Тараса Шевченка входить до складу:

одиниць мовного етикету українців, що відбиває світогляд, національне виховання та принципи української етнопедагогіки:

Добридень же, тату, в хату! (Гайдамаки»);

Добривечір в хату!(«Гайдамаки»);

Просимо ж у хату! («Наймичка»);

Мінка Олександр Дідова хата

порівняльних зворотів:

у моїй хатині, як в степу безкраїм («Гайдамаки»);

ніби мати покинула хату («Наймичка»);

в хаті, як у раї! («Сова»);

хатки біленькі виглядають мов діти в білих сорочках («Сон»);

мов у теплій хаті («Буває в неволі»);

неначе дівчина, хатина («Сестрі»),

мов у теплій хаті («Буває в неволі»);

Поляков Олексій Подвір’я батьків

фразеологічних одиниць:

світ – не хата («Гайдамаки»);

тече вода і на гору багатому в хату («Сова»);

немає злому веселого дому («І мертвим, і живим…»);

лежа в хаті ще опухнеш («Москалева криниця»);

хоч продавай хату («Меж скалами»);

дітей годувати в нетопленій хаті («Ой я свого чоловіка»);

тяжко дітей годувати у безверхій хаті («Наймичка»);

тяжко умирати в чужій теплій хаті («Наймичка»);

ні родини, ні хатини («Катерина»);

не женися на багатій, бо вижене з хати («Не женися»);

в чужій хаті тещу поважати («Нащо мені женитися»);

у матері в хаті старітися («Було, що роблю»);

добро, у кого є господа, а в тій господі є сестра чи мати добрая (за першим рядком);

усюди божа благодать – і в серці, і в хаті («Сон»);

в своїй хаті своя правда,  і сила, і воля («І мертвим, і живим…»);

поки живе надія в хаті, нехай живе, не виганяй («Варнак»).

Левченко Петро Розвалюха

метафоричних образів:

і сумно-сумно в хаті стало («Гайдамаки»);

кладе в темну хату, глибока оселя, хату глибоку будує («Гайдамаки»);

жилище мрачной тишины, в темной хате сырой, в светелке темной и сырой («Слепая»);

давнє лихо прокинулось в хаті («Наймичка»);

благодать з-за гаю темного вернулась до діда в хату спочивать («Наймичка»);

хата пусткою смерділа («Відьма»);

хата пусткою гниє («Не спалося»);

ще прийде ніч в смердячу хату («А.О. Козачковському»);

молодою,

Пренепорочною, святою

В малій хатині буде жить

Любов та чистая («Петрусь»).

Світлицький Григорій Хата в місячну ніч

Зворушливе і дбайливе ставлення Шевченка до хати, наповнення цього слова найглибшим смислом, вірогідно, пов’язане з реальною відсутністю власного дому у самого Тараса, з його безкраїм почуттям самотності, що пронизує кожен рядок його поезії. Наслідки цього залишились в народному мовленні, адже і досі існує вираз Шевченкова хата, Шевченківська хата у значенні «бідна, покинута хата».

У творах Т. Г. Шевченка слово хата не тільки відтворює культурно-національний колорит, а й стає символом української культури, зберігаючи й передаючи досвід, історію і менталітет українського народу.

Діана Ігнатенко 

Бельцький державний університет імені Алеку Руссо,

кандидат філологічних наук,

керівник Центру української мови та культури,

лектор кафедри славістики

За статтею: Ігнатенко Д. Етнокультурний зміст назв житлового комплексу у творах Т. Г. Шевченка та в українських говірках півночі Молдови / Д. Ігнатенко. – Збірник наукових статей: До 200-ліття від дня народження Т. Г. Шевченка / Державний Ун-т ім. Алеку Руссо м. Бельці, Фак. Словесності, Каф. славістики; науковий комітет: Георгій Попа [и др.]; редкол.: Валентина Пріцкан [и др.]. – Бельці: Presa universitară bălțeană, 2014 (Tipogr. Univ. de Stat „Alecu Russo” din Bălți). – C. 47-52. – ISBN 978-9975-50-140-8.