Читаємо разом: Весна в українському поетичному слові (До курикулуму з української мови та літератури – 2019)
Володимир Сосюра
Люблю весну
Люблю весну, та хто її не любить,
Коли життя цвіте, як пишний сад.
І, мов у сні, шепочуть листя губи,
І квіти шлють солодкий аромат.
Люблю весну, коли плюскочуть ріки,
Коли рида од щастя соловей
І заглядає сонце під повіки
У тишині задуманих алей…
Люблю, коли блукає місяць в травах,
Хатини білить променем своїм
І п’є тепло ночей ласкавих,
А на лугах пливе туманів дим…
Весна вдягла у зелень віти в дуба,
уже курличуть в небі журавлі.
Люблю весну, та хто її не любить
на цій чудесній, радісній землі!
Сергіїв М. Яблуні в цвіту
Максим Рильський
Вербова гілка
Вербова гілка зацвіла
У мене на столі,
Як символ сонця і тепла,
Ще схованих в імлі,
Як знак зеленої весни,
Котра ще вдалині,
Як знак, що щастя сад рясний
Даровано мені.
Вербова гілка на столі
У мене розцвіла…
Прилинуть, серце, журавлі,
А в них на кожному крилі
Дар сонця і тепла!
Колесников С. Весна
Микола Вінграновський
На рябому коні прилетіла весна
На рябому коні прилетіла весна,
Снігу сорок лопат їй прикидало плечі.
На рябому коні що везла – не везла,
Але дещо і нам привезла для малечі.
Привезла щавелю для зелених борщів,
В білій хмарі дощу привезла на Великдень.
З нею зайчик приїхав на теплій щоці,
І виглядує зайчик, поки йому видно.
Горобцям привезла по три пуди зерна,
По два пуди зерна їх сусідам – синичкам.
Снігурам – по пуду, аби кожен з них знав,
Як в снігах зимувать і як жить на позичках.
Прилетіла весна на рябому коні,
Снігу сорок лопат привезла для годиться.
І мені привезла все, що треба мені,
Але що привезла, не скажу, – таємниця.
С. Васильківський. Птахи повертаються
Галина Рогова
Вітри весняні
Налетіли вітри весняні
Звідусіль – нахабні, пружні,
Здерли з неба полуду зими,
Тож прозріло сонце умить!
Розлилося сяйво з небес
І зігріло теплом світ увесь,
І бурулі юній весні
Заспівали капіжні пісні.
Розбарвилась Божа блакить,
Аби кожному в очі улить
Благодатної – з неба – яси,
Життєдайної – з сині – краси.
Місто скинуло срібло й кришталь,
Зимних шат йому зовсім не жаль,
У намисто ниже смарагд,
У вінки завива білий ряст.
Зазираю в люстерко і я –
Відмолодла надія моя:
Загоряються зорі в очах,
Озивається сила в плечах.
Винуваті у тому вітри,
Нетерплячі, нахабні, пружні,
Що звільнили з зимового сну,
Провістили ранню весну.
Васильківський С. Весна в Україні
Юрій Дячук
Зринають в небо весни…
Зринають в небо весни журавлями,
Минулих літ за обрій рветься клин,
І кличуть ті літа мої до мами,
До білих причепурених хатин…
Я росні трави розгорну руками,
Злечу на білих крилах в синю вись
І припаду гарячими губами
До краю, де родився я колись.
До тих людей – коханих до нестями,
Яким ніколи вже не слать листів,
До теплих рук знесиленої мами,
До батьківських похилених хрестів…
Васильківський С. Весняний день в Україні
