„Дванадцять місяців» — чудові вірші неймовірно талановитої української поетеси Наталі Забіли для дітей про кожен із дванадцяти місяців року: січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень, січень, лютий.
«Дванадцять місяців» — це своєрідний календар природи, в якому Наталя Забіла розповідає про красу і привабливість природи, про її значення в житті людей. З віршів цього циклу діти дізнаються про особливості природи в різні пори року, усвідомлюють, як відбуваються зміни в природі.
СІЧЕНЬ
Подивись: з початку року
на землі лежать сніги.
Скрізь, куди сягає око, –
кучугури навкруги.
Вітер снігом б’є в обличчя,
засипає снігом дах.
І ведуть між себе січу
хуртовини у степах.
Звір в цю січу попадеться, –
геть тікає ледь живий.
І по праву Січнем зветься
місяць перший, зимовий.
Та стрічають Перше січня
дуже радо малюки:
скрізь ялинки новорічні
вже прикрасили гілки.
Сяють вогники зірчасті,
й ми бажаємо для всіх
у житті – нового щастя,
в праці – успіхів нових!
Другий місяць зветься Лютий,
а лютує він тому,
що на світі довго бути
не доводиться йому.
Хоче Лютий, щоб на світі
панувала вік зима.
Та поволі сонце гріти
починає крадькома.
Довші дні, коротші ночі,
гульк – уже й струмок тече!
Лютий враз як зарегоче,
знов морозом припече,
та як здійме враз хуртечу
як засипле снігом дах!
Люди добре топлять печі,
щоб не змерзнути в хатах.
Та здаля вже крок по кроку
йде весна, веселий час.
І, розгніваний, до строку
Лютий геть тіка від нас.
Що ж, ми тільки добрим словом
провести його змогли!
В цьому місяці зимовім
непогано ми жили:
на санках спускались з гірки,
з ковзанами йшли на лід,
в школі з нами вже п’ятірки
подружилися як слід.
Тут надходить третій місяць,
той, що Березнем зовуть.
Ще з-під стріх бурульки висять
і поволі розтають.
Восьме березня, звичайно,
пам’ятає кожен сам:
встаньмо вранці й привітаймо
всіх жінок і наших мам.
Це ж бо їхнє свято нині,
й по-святковому для них
сонце світить в небі синім
і блищить останній сніг.
Ось весна вже зовсім близько.
З гір біжить, шумить потік.
Нам в гаю дає берізка
свій живущий, свіжий сік.
А сама берізка біла
березневі бачить сни
й прокидається зраділа,
що діждалася весни.
Весно, весно! Перші квіти
розцвітають на землі.
Сині проліски привітно
зводять вінчики малі.
І хоч, може, буде влітку
більше квітів запашних,
та для нас найперша квітка
наймиліша від усіх.
Завжди ми її помітим,
з лісу в дім принесемо.
І тому цей місяць Квітнем
по заслузі ми звемо.
Ось і Травень, ясний Травень
празниково землю вбрав
в одяг свіжий та яскравий
із рясних зелених трав.
Перше травня славим здавна –
свято праці і весни.
А за ним – Дев’яте травня,
Перемоги день ясний.
В кожнім селищі та місті
стоголосий спів луна.
В травах, квітах, свіжім листі
переможно йде весна.
І виходять радо люди
в поле ранньої пори.
На ланах безмежних всюди
вже гуркочуть трактори.
А в садочку білим цвітом
вкрилась вишня запашна.
І нарешті з теплим літом
зустрічається весна.
Той, хто бачив, як розкішні
маки вогняно цвітуть,
як в садках дозрілі вишні
аж гілки додолу гнуть,
той, хто в пору косовиці
на узліссі поміж трав
соковиті полуниці
в повні кошики збирав,
той розкаже сам, напевно,
чом це здавна між людей
на Вкраїні зветься Червнем
перший літній місяць цей.
А коли розквітнуть липи
посеред твого двора,
значить – це надходить Липень,
найпахучіша пора.
Цілий день клопочуть бджоли,
з лип узяток беручи.
Медом пахне все навколо,
матіолою – вночі.
Глянь: уже в полях навкружних
починаються жнива.
Дітвора, весела й дружна,
в таборах відпочива,
і назавжди теплу згадку
збереже про табори:
про походи, і палатки,
й біля вогнищ вечори.
Підставляй під сонце тіло,
не ховайсь від спеки в тінь,
набирайся в Липні сили,
загартуйся й відпочинь!
Йшли з серпами в поле жниці
у далекій давнині:
вже покошена пшениця,
треба жати ячмені.
Сонце жниць пекло нестерпно,
руку муляли серпи.
Клав у копи місяць Серпень
потом зрошені снопи.
А тепер в широкім полі
подивися – там і тут
є машин у нас доволі,
щоб полегшить
людський труд.
Гуркотять в степах комбайни, –
наших нив не вижне серп!
Тільки місяць урожайний
зветься Серпнем дотепер.
Ходять хмари в небі синім.
Місяць Вересень прийшов.
Сповнивсь вереском пташиним
тихий затишок дібров.
Позлітавшися у зграї,
різне птаство молоде
в крилах сили набирає
і відльоту в вирій жде.
Бо пташки дзвінкоголосі
знають – літа вже нема.
Хоч і тепло ще, та осінь
вже підходить жартома.
І, набравшись сил за літо,
галасливі, як пташки,
знов ідуть до школи діти
і сідають за книжки.
Подивись: на видноколі
мов змінилися ліси.
Хто це їх у жовтий колір
так барвисто покрасив?
Ось край річки жовті клени
і берези золоті.
Лиш ялиночки зелені
залишились в самоті.
І пишаються дерева
золотим своїм вбранням.
– Це якийсь маляр, напевно,
догодити хоче нам.
А маляр цей –
місяць Жовтень –
у відерцях чарівних
жовту фарбу перебовтав
і розбризкує по них.
Вже з дерев злетіло листя,
наступає Листопад.
Сонце ллє над білим світом,
осяває голий сад.
Тільки це не літнє сонце,
в ньому вже тепла нема.
І настирливо в віконце
стукотить до нас зима.
Змерзлим груддям
скрізь і всюди
вкрилось поле і шляхи.
– Це вже Грудень! –
кажуть люди
і вдягають кожухи.
І дерева в білий іній
вбрались, як у кожушок.
Річка спить у кризі синій,
і замовкнув спів пташок.
Завмирає вся природа.
А у нас кипить життя:
йде робота по заводах,
йдуть у школах заняття.
* * *
Що нас жде в Новому році? –
Дні й весняні, й зимові,
що не день, на кожнім кроці –
відкриття й знання нові.
Будуть знов заняття в школі,
любі друзі й вчителі,
і дива, що їх ніколи
не бувало на землі!
А як пройдуть в русі вічнім
всі дванадцять місяців, –
знов привіти Новорічні
полетять з усіх кінців.
Побажаймо ж добрим людям,
щоб щасливо всі жили
і щоб був по всіх усюдах
мир і спокій на землі!