«Золоті роки» (До Міжнародного дня студента)

17 листопада у багатьох країнах світу відзначається Міжнародний день студента – свято молоді і молодості, енергії і запалу, знань і досягнень. Проте історія цього дня настільки жахлива, що її намагаються не часто згадувати.

Усе почалося з розгону поліцією і підрозділами СС мирної демонстрації з нагоди 21-ої річниці створення Чехословацької Республіки 28 жовтня 1939 року в Празі, під час якого був тяжко поранений студент медичного факультету Ян Оплетал. 11 листопада він помер. Його похорон, який проходив 15 листопада, перетворився у протест проти окупації, в якому взяли участь тисячі людей.

Наступного дня у Берліні відбулася нарада за участю Адольфа Гітлера, на якій було прийнято рішення закрити чеські вищі навчальні заклади «на три роки», хоча насправді вони відкрилися тільки після перемоги над нацизмом.

17 листопада відбулися масові арешти чеських студентів у Празі та інших університетських містах. 9 провідних представників студентських організацій було страчено в празьких в’язничних стінах, понад 1200 арештовано і наступного дня відправлено в Заксенгаузен. У гуртожитки вривалися солдати, чинили над студентами побиття, потім вивозили їх на околиці Праги, де насилля продовжилося, студентів було катовано.

На зборах 1941 року в Лондоні Міжнародна Рада Студентів прийняла заяву, в якій день 17 листопада в пам’ять про події в Чехії було оголошено Міжнародним днем студентів. Відтоді міжнародне студентство просуває ідею визнання 17 листопада міжнародним днем студентів на рівні ООН.

У наші дні День Студента позиціонується не як траурний день пам’яті, а як свято молодості, жаги до життя та великих звершень.

Сьогодні прийнято вітати студентів, які живуть повним студентським життям: відвідують лекції та семінари, пишуть курсові та дипломні роботи, готуються до прийдешньої сесії, з завмиранням підраховують кількість пропущених занять та середній бал з дисциплін, готуються до наукових конференцій. А ще – живуть у гуртожитках єдиною великою сім’єю, збираються на хвилинки перепочинку, влаштовують спільні вечірки, де «відриваються» від серйозних справ навчального процесу.

Студентство – це велика, безмежна країна молодості, натхнення, свободи і відкритих горизонтів, громадянами якої на все життя стають всі, хто прожив «золоті роки» у вищих навчальних закладах.

Бельцький державний університет імені Алеку Руссо – alma mater для багатьох мешканців Республіки Молдова, зокрема північного регіону. З його стін вийшли відомі науковці, педагоги, культурні і політичні діячі.

Багату сторінку в історії студентства БДУ імені Алеку Руссо відведено українському відділенню, яке існує на філологічному факультеті з 1992 року. За роки існування українське відділення випустило близька 500 викладачів української мови та літератури, більшість з яких продовжує нести українське слово в навчальних закладах Республіки Молдова. Деякі колишні студенти змінили спеціалізацію, місце діяльності і навіть країну проживання. Але ми впевнені, що свої «золоті роки» навчанням в БДУ імені Алеку Руссо пам’ятають усі.

Сьогодні ми вітаємо сучасних студентів, а також всіх, хто має «паспорт країни» Українське відділення БДУ імені Алеку Руссо! І нагадуємо Вам про Ваші роки навчання.

УНІВЕРСИТЕТ

Є на півночі Молдови

Університет чудовий,

Там навчаються студенти,

З яких вийдут президенти.

 

Іноземних мов тут вчаться,

Ох, нелегкая це праця!

Є фізмат і є філфак,

Вийде в люди і простак.

 

Є тут кафедра, відома

Українцям із Молдови.

Вчителі тут добрі, милі,

Знають толк в своєму ділі.

 

Дуб могутній, величезний

Посеред двору росте,

Він хоча вже і старезний,

Але захист міцний є.

 

Біля нього побудован

Гарний кам’яний фонтан,

Порядок пам’ятник чудовий –

То Алеку Руссо стан.

 

Маємо й бібліотеку

Із мільйонами книжок,

І їдальню невелику –

Можна з’їсти пиріжок.

 

І в мороз, і в лютню спеку

Відчиняються для вас

Двері університету,

Двері вам в майбутній час.

(Тетяна Жалоба, 2005 р.)

ЗІРКА

Он небо вже зайшло за обрій

І небо ніч заволокла.

Зійшли на небі ясні зорі –

А де вона, моя зоря?

Вона найкраща у сузір’ї,

І ясно світить у пітьмі.

Люблю стояти на подвір’ї

І усміхатися зорі.

Якось легенду я почула,

Що люди ті, що за життя

Ніколи злого не зробили

І не цуралися добра,

Всевишнім послані на небо,

Щоб ясно зіркою сіять.

Виходить, зорі – то все душі

Яскраво й гарно миготять!

Роби добро, його не бійся,

Як не боялися і ті,

Хто світить гарно у пітьмі

І усміхається тобі.

І знову ясний день минає,

І ніч нас накрива крилом,

Та тільки ясний місяць знає,

Хто знову бореться зі злом.

Хто ти, яскрава незнайомка,

Що так припала до душі?

Тепер я знаю, ясно зірко,

Що я робитиму в житті!

(Марія Кирилова, 2005 р.)

Посвята в студенти

Студентські роки лишають в пам’яті не тільки лекції з семінарами, а й те, що було поза навчальним процесом, що творилося власними руками, чим пишалися перед іншими групами.

Гордістю українсько-румунського відділення Бельцького університету є особливе свято – Посвята в студенти-україністи – день, коли початківців, студентів І курсу дружньо приймають у свою родину студенти старших курсів.

Два місяці першокурсники вчаться бути студентами: відкривають для себе рідну культуру, опановують норми літературного мовлення, привчаються самостійно мислити…

У цей час старшокурсники у великій таємниці пишуть сценарії, малюють декорації, придумують костюми, репетирують… Всі гадають: що нового покажуть інші групи? Чого тільки не було за 12 років існування нашого відділення! «Викладачі» сватами ходили по селах, визбируючи студентів. Демонстрували «викладачів очима студентів» і «студентів очима викладачів». Виставляли на дружній сміх усі студентські гріхи. Серед «студентів» перебували і Мотря з Кайдашихою, і Еней Анхізович Голопупенко, і пан Журден, і Митрофанушка…

Нарешті настає День посвяти. Викладачі, яких студенти попросили зайняти перший ряд актового залу, перезираються. Яке випробування їх чекає: конкурс? Вікторина? Нагородження «Орденом щирого українця»? Дотепні частівки-характеристики? На цей раз викладачам дісталась роль журі.

Першокурсники дають урочисту клятву вірності рідному слову, українській культурі. Лунають привітання гостей. Починається веселе дійство.

Чорт і Відьма змовляються проти студентів-україністів. І холоду в аудиторії напускали (натяк на запізнілий сезон опалення). І сон під час лекції насилали. І примусили викладача сипати незрозумілою термінологією. І заманювали погуляти… Як показала пантоміма «Екзамен», декого вдалось збити з панталику.

Під дружній сміх на сцені демонструється еволюція нерадивого студента. Першокурсник так хвилюється, що, взявши білет, починає ридати, а викладач кидається його втішати. Другокурсник пробує витягти шпаргалку, лякається і, махнувши рукою, пише, що пам’ятає, а викладач ласкаво киває: «Так, так…». На третьому курсі студент впевнено списує, а викладач «не бачить». На четвертому приходить на іспит з підручником, а викладач – з газетою, за якою ховається…

І все-таки у нечистої сили нічого не вийшло, сесію студенти склали добре (щира правда: найбільше стипендій на нашому відділенні). Чорт з Відьмою вирішили перекваліфікуватися в коменданти гуртожитку, щоб навчитися студентських витівок…

А ще була «Фабрика студентів», «Педагогічна практика», казка «Ріпка» на студентський лад… Міні-спектаклі і пантоміми було щедро пересипано афоризмами, піснями, віршами… І вже не розібрати було, де поезія середньовічних студентів-вагантів, а де творчість сучасних…

Одно було ясно: українство в Молдові живе.

(Людмила Чолану, 2004 р.)

Із студентського фольклору

«Гімн студентів»

Об’їхавши моря і континенти,

Нехай етнограф зробить відкриття,

Що є на світі нація – студенти,

Парадоксальне явище життя.

Студент ніде не пропаде,

Студенту море по коліно,

Він з апетитом з’їсть усе,

Хоч буде зварено поліно.

У понеділок ляже спать

І буде спати до неділі,

А потім цілий день бурчать:

«Нащо так рано розбудили?».

Ми мрієм про туманності галактик

І за політ фантазії берем призи,

Студент – найвідчайдушніший романтик,

Хоч може мати «два» за романтизм.

І плекаємо в душі надію,

Що й доценти зроблять відкриття:

Необхідно берегти студентів,

Парадоксальне явище життя.

                          (група 406, 1998 р.)

«Студентська романтична»

Щастям нам навчання це здавалось,

І майбутнє ближче нам стає.

Як птахи до Бельців ми злітались,

У гуртожитку зібрались всі.

Ох, навчання, ох, важке навчання,

Ох, нелегко ти даєшся нам…

Але як ми згадуємо групу,

Коли влітку їдем по домах.

Перший курс лишився десь далеко

І вже нові очі тут сіяють,

Їм не знати, що на них чекає,

Бо студентство – це нелегка справа.

(гр.206, 1998 р.)

«Народ співає про студентів»

Тече вода каламутна, чого мила моя смутна? (усна відповідь)

Думи мої, думи мої, лихо мені з вами… (письмова робота)

А в тому саду чисто метено… (знання правил)

Чогось мені чудно, чогось мені дивно,

Що мого милого звечора не видно… (у читальному залі)

Ой зібрались козаки ще й козачки! (в їдальні під час лекції)

За туманом нічого не видно (сесія)

Взяв би я бандуру та й заграв, що знав (на іспиті)

Сама собі дівчина здивувалась (іспит складено)

Ходить сон коло вікон, а дрімота коло плота (на останній парі)

Додому іду, як рибка пливу, а за мною, молодою,

Сім кіп хлопців чередою. (після пар)

Перлини студентської мудрості

Нам учитися казали,

А книжок чомусь не дали,

І читацького квитка

Вже два місяці нема

 

Відрізнить не можем ми

Коло від квадрата,

Букву «і» від букви «и»

І сестру від брата.

 

Був такий учений Щерба

Він придумав п’ять ознак.

А ми все частини мови

Розрізняєм абияк.

 

Нам іще читать Гомера,

І Петрарку, і Вольтера…

Прочитати цілі списки

І напам’ять вивчити.

Будемо енциклопедисти,

Наче той да Вінчі.

 

У відкритому басейні

Можем в січні плавати,

Бо до холоду ми звикли,

Наче древні мамонти.

 

Ми на лекціях сиділи,

Дуже їсти захотіли,

Поки дзвоника діждались,

Ледве зошити не з’їли.

 

У читальному у залі

Рідкісні ми гості стали:

Одні з голоду засохли,

Інші геть позамерзали.

 

Шлем батькам невтішні вісті

Про стипендію свою…

Може, нам відвикнуть їсти,

Як циганському коню?

 

Про наших викладачів

Про своє село списали

Зошитів з десяток,

А Воробченко нам каже:

Це тільки початок.

В. І. Воробченко: Дитино, слухай уважно!

 

Із тлумачним словником

Вже лягаєм спати,

Бо Туницька кругозір

Велить розширяти.

М. В. Туницька: Треба вчити, а не лише штанці та спідниці протирати — це вам вищий навчальний заклад!

 

Вчим напам’ять кожен день

І прозу, і вірші,

А Круглій нам задає

Все більше і більше.

Л. Й. Круглій: Як ви готуєтесь? Можливо, ніхто не складе іспит… На жаль.

 

Нам Чолану задала

Знову твір складати.

Доведеться за п’ять років

Гоголями стати.

Л. В. Чолану: Народ повинен знати своїх героїв. 106-а група — найкраща!

 

То не вітер завиває,

І не буря насуває,

То Воробченко питає:

«Ну, дитино, як поет

передав мінталітет?»

В. І. Воробченко: Мала, не руйнуй свого життя!