До Всесвітнього дня науки: Стан і перспективи дослідження української мови та культури у Молдові

Сьогодні українці становлять другу за чисельністю лінгвоспільноту у Республіці Молдова. У понад 300 населених пунктах українське населення становить більшість. Основна маса українського населення зосереджена на півночі Республіки Молдова – у Бельцях, Бриченському, Глоденському, Дондюшенському, Дрокіївському, Єдинецькому, Окницькому, Ришканському, Синжерейському, Фалештському, Флорештському районах. Тут впродовж століть компактно проживають українці, які зберегли українську мову, традиційну культуру, специфіку господарської діяльності, створили своєрідний історико-мовний феномен, породжений функціонуванням української мови і культури в іншомовному середовищі.

Виникнення поселень українців у Молдові, матеріальна та духовна культура українців Молдови стали об’єктом історичних та етнографічних досліджень науковців ХІХ ст. – М. І. Надєждіна, О. С. Афанасьєва-Чужбинського , О. І. Защука, Г. І. Купчанка, П. П. Чубинського, О. О. Кочубинського, Л. С. Берга, П. А. Нестеровського, І. Ністора; ХХ ст. – М. В. Сергієвського, Н. А. Мохова, Л. Л. Польового, І. Г. Кадіної; В. С. Зеленчука, К. Ф. Поповича; ХХІ ст. – Л. Горошко, В. Г. Кожухаря, В. Г. Кушніра, О. А. Романчука, В. П. Степанова, С. Г. Суляка, Я. М. Тараса, М. Тельнова, П. Шорнікова та ін.

Зібрані нами під час польових експедицій свідчення респондентів дозволили визначити три шляхи формування української спільноти на півночі Молдови:

  1. Нащадки автохтонного слов’янського населення, що мешкало на території Пруто-Дністровського межиріччя впродовж багатьох століть, автохтонні українці, весь рід яких проживав на досліджуваній території.

На думку О. С. Афанасьєва-Чужбинського, «бессарабські руснаки (українці – Д. І.) одного походження з галіцькими і жили тут здавна… Вони навіть не переходили Дністра і Прута, а поселились на території Бессарабії під час слов’янського руху у Червоній Русі» [Афанасьєв-Чужбинський, 1863, с. 4].

За версією О. О. Кочубинського, «руський елемент представлений у двох регіонах Бессарабії: на півночі – автохтонним русинським, на півдні, у Буджаку – пришлим «велико- і малоруським». Дослідник доводив думку про давність заселення бессарабських земель автохтонним українським населенням «щільністю поселень, які звичайно розташовані у глибині долин, що не може говорити про недавність їх існування» [Кочубинський, 1903, с. 394-396].

В. П. Степанов пояснює наукову зацікавленість північними регіонами Бессарабії низкою об’єктивних причин, зокрема тим, що в ХІХ – на поч. ХХ ст. північна зона Дністровсько-Прутського межиріччя була засвоєна автохтонними українцями у більшій мірі, ніж території Буджака [Степанов, 2001, с. 10].

  1. Переселенці з «материкової» України, які мігрували в різні часи під впливом соціально-економічних, політичних, релігійних та інших чинників:

– переселенці з Буковини (Чернівецької області) на початку ХХ ст.;

– переселенці з Західної України (точних часових та територіальних даних не вдалося зафіксувати);

– переселенці з Української РСР за часи радянської влади.

В. Г. Кожухар називає ряд різночасових переселень українців з різних регіонів України на територію Бессарабії: масове переселення українських селян з Галичини і Поділля у XVII ст.; примусове переселення у XV – XVI ст. за правління молдовських господарів Стефана ІІІ, Богдана ІІІ, Іоанна Воєводи Лютого; втеча за релігійними мотивами до Молдови з сусідніх українських земель після укладення 1596 року Брестської унії. З початку ХІХ ст. переселення українських селян до Бессарабії набуває ще більших масштабів, значною мірою завдяки розселенню державних селян, яке провадив царський уряд з 1812 р. до 50-х років ХІХ ст. У результаті на півдні Бессарабії було засновано більше 20 поселень українських селян, які переселялися з Чернігівської, Полтавської, Таврійської і Катеринославської губерній [Кожухар В., 2008, с. 24].

На думку В. С. Зеленчука, у Бессарабії склалися три етнографічні групи українців-переселенців: русини із Галичини і Буковини, українці із Поділля і Волині (заселяли Сорокський та Бельцький повіти, їх називали «подолянами») та українці – вихідці із Слобожанщини (найбільш численна група українців-переселенців з Харківської, Полтавської і Катеринославської губерній) [Зеленчук, 1979, с. 20].

  1. Уродженці Молдови, батьки чи діди яких були вихідцями з України.

Особливості функціонування української мови у Молдові у тому, що місцеве українське населення зберегло рідну українську мову у тих діалектних виявах, котрі функціонували на території сучасної Молдови з давніх-давен чи були привнесені українцями-переселенцями впродовж XIV-XX ст. Це – усна говірка, здебільшого побутова лексика сільської місцевості, за вимовою дуже близька до літературної української, але з дуже значною російською та румунською інтерференцією на лексичному і синтаксичному рівнях. Вона являє собою багатий матеріал для діалектологічних досліджень з метою вивчення історії української мови, тому що містить чимало застарілих (реліктових) форм, цінних для дослідників.

В. П. Степанов зауважує, що «українці Молдови, на відміну від українців України, представляють одну з етносоціальних меншин, що історично проживала в умовах іноетнічного оточення, відірвана від джерел української літературної мови, внаслідок чого деякі лінгвістичні та традиційно-побутові риси, якими характеризується українське населення Молдови, більш законсервовані, ніж у самій Україні» [Степанов, 2008, c. 87].

За висновками студій Я. М. Тараса про історію та етнографію українців Бессарабії, Молдови упродовж XIX – XXI століть, «українці часто випадають із етнографічних, архітектурних досліджень російських, радянських, румунських вчених, їх внесок у матеріальну культуру не вивчений, а місце не визначене. У радянський час вчені України фактично усунулись від дослідження українців Молдови» [Тарас, 2014, с. 315].

На сьогодні у Молдові не запроваджено системного вивчення української мови та культури, хоча виокремити деякі етапи дослідження української діалектної мови на молдовських теренах можливість є.

Одним із перших охарактеризував мовлення українців Бессарабії О. С. Афанасьєв-Чужбинський, який у 1854 р. писав: «Стосовно мови, то це особлива галузь малоруського наріччя, до якого увійшли деякі молдовські і деякі турецькі слова (дуже мало), але говір малоруський і, як і треба думати, вельми давній, який не піддався подальшим змінам» [Поездка в южную Россию: Очерки Днестра, с. 5].

Майже через сто років, протягом 50-70-х років ХХ століття, під час роботи наукового колективу Інституту української мови Національної академії наук України над Атласом української мови, здійснено записи українського діалектного мовлення на українських етномовних землях, що увійшли до складу Молдови, Румунії, Росії, Словаччини, інших країн [Гриценко П., 2001, с. І]. Результати обстеження близько 30 населених пунктів Молдови зібрані та відбиті у матеріалах 2-ї частини ІІІ тому Атласу. Це українські говірки Кам’янського, Теленештського, Лазовського, Калараського, Оргеївського, Рибницького, Дубосарського, Котовського, Чимишлійського, Леовського, Басараб’яського, Кантемирського, Кейнарського, Слободзейського, Кагульського, Вулканештського р-нів, які розташовані у центральній та південній частинах Молдови, а також у Придністров’ї.

К. С. Кожухар від 1994 року обстежила українські населені пункти центрального, південного та північного регіонів Молдови, а також Лівобережного Придністров’я: Білявінці Бричанського району, Воронково Рибницького району, Голяни Єдинецького району, Дану Глоденського району, Іванча Оргеївського району, Мусаїт Тараклійського району, Тецкани Бричанського району, Сорока Глоденського району, Стурзовка Глоденського району, Яблона Глоденського району. Зібрані матеріали відбито в наукових публікаціях автора.

О. А. Романчук у 2010 р. здійснив реконструкцію ранньої історії села Булаєшти Орхейського району Молдови на підставі аналізу молдовських поземельних грамот, даних етнографії та, особливо, лінгвістичних – діалектних особливостей булаєштського говору, яку представив у монографії «Ранняя история украинского села Булаешты в контексте истории Молдовы (XIV – нач. XVII вв. от РХ)». Граматичний, зокрема морфологічний, рівень говірки с. Булаєшти був досліджений І. В. Гороф’янюк.

Д. А. Ігнатенко у 2012-2015 р.р. досліджувала мовлення українців, що проживають у селах північних районів Молдови. Обстежено 60 сіл з Бельцького, Бриченського, Глоденського, Окницького, Ришканського, Синжерейського, Унгенського, Фалештського, Флорештського районів Республіки Молдова, в яких понад 50% населення самоідентифікуються як українці. Опитано 190 респондентів різного віку, статі, освіти, професії. Записано і проаналізовано найменування компонентів житлового комплексу і хатнього начиння в українських говірках півночі Молдови. Захищено кандидатську дисертацію, за якою підготовлено до друку ґрунтовну монографію «Типологія форм і динаміка українських говірок півночі Молдови».

Вважаємо коректним додати до цього переліку дослідження фольклористів, проведені на теренах Молдови, серед яких найзначнішими видаються такі роботи:

1) дослідження фольклориста, пропагандиста і популяризатора української мови у Молдові, автора численних фольклорних публікацій В. Д. Панька («Співає Стурзовка», «Satul Petrunea la cântec și la joc», «В земле наши корни», «Балади. Родинно-побутові стосунки», «Песенный фольклор украинцев Севера Республики Молдова. Календарная и обрядовая поэзия. Лирические песни и баллады» та ін.);

2) 5-річні етнографічні експедиції з дослідження народної культури українців Молдови, здійснені Інститутом народознавства Національної академії наук України та Бельцьким державним університетом імені Алеку Руссо. Керівником експедиції виступив відомий дослідник української народної архітектури, завідувач відділу етнології сучасності Інституту народознавства НАН України Ярослав Тарас. Упродовж п’яти років було обстежено понад 40 населених пунктів у 10 районах Молдови, зафіксовано цінні пам’ятки народної архітектури, побуту, ремесел, мистецтва. Записано понад дві з половиною тисячі творів українського фольклору, багато з яких є реліктовими чи навіть унікальними зразками найдавніших пластів усної словесності. На основі експедиційних записів фольклору незмінні учасники експедицій Ольга Харчишин та Надія Пастух підготували до друку ґрунтовне академічне видання «Фольклор українців півночі Молдови».

Отже, мова і культура українців Молдови мають свою історію дослідження, в якій започатковано основні напрямки роботи, проте наявні лакуни схиляють до подальшої роботи, всебічного розгляду мови, історії, культури, традицій українського народу у Молдові. Сподіваємося, що започатковані дослідження української мови і культури у Молдові знайдуть продовження і розгорнуть нову сторінку сучасної історії українців Молдови.

Джерела.

  1. Афанасьев-Чужбинский А. С. Поездка в южную Россию: Очерки Днестра / А. С. Афанасьев-Чужбинский. – СПб.: Издание книгопродавца А. Ф. Базунова, – Ч. II. – 421 c.
  2. Гриценко П. Ю. Передмова до Атласу української мови. – Т. ІІІ. Слобожанщина, Донеччина, Нижня Наддніпрянщина, Причорномор’я і суміжні землі. – Київ: Наук. думка, 2001.
  3. Зеленчук В. С. Население Бессарабии и Приднестровья в ХІХ в.: этнические и социально-демографические процессы / В. С. Зеленчук. – Кишинев: Штиинца, 1979. – 287 с.
  4. Кожухар В. Г. Українці Молдови: сторінки історії / В. Г. Кожухар // Історія і сучасність / В. Г. Кожухарь, К. С. Кожухар та ін. – Сhişinău: ElanPoligraf, 2008. – С. 19 – 44.
  5. Кочубинский А. А. Частные молдавские изысканиядля русской школы / А. А. Кочубинский // Журнал Министерства народного просвещения / ред. Э. Л. Радлов. – СПб., 1903. – С. 394 – 396.
  6. Степанов В. П. Труды по этнографии населения Бессарабии ХІХ – начала ХХ века / В. П. Степанов. – Кишинев: Pontos, 2001. – 264 с.
  7. Степанов В. П. Этносоциальные ценности украинцев в современной Молдове (по материалам этносоциологических исследований) / В. П. Степанов // Українці в Молдові, молдовани в Україні: етносоціальні процеси: матеріали Міжнар. наукової конференції / ред. Г. Рогова – Кишинів: Elan Poligraf, 2008. – С. 87 – 96.
  8. Тарас Я. М. Українці Бессарабії, Молдови в історико-етнографічних дослідженнях / Я. М. Тарас // Народознавчі зошити: зб. наук. праць / ред. С. Павлюк. – Львів, 2014. – Серія історична. – № 2 (116). – С. 313 – 319.

 

Діана Ігнатенко 

Бельцький державний університет імені Алеку Руссо,

кандидат філологічних наук,

керівник Центру української мови та культури,

лектор кафедри славістики

Статтю опубліковано в: Юний дослідник. Збірник дослідницьких робіт молоді Республіки Молдова. Видання І / Консульство України в м. Бельці, Центр української мови та культури Бельцького державного університету імені Алеку Руссо, Спілка українців Молдови “Заповіт – Moștenire”; укладачі: Д. Ігнатенко, Л. Чолану; науковий ред. Л. Чолану. – Белць: Б. и., 2019 (Тipografia din Bălți). –  с. 11-18. ISBN 978-9975-3369-2-5