До вивчення повісті Марка Вовчка “Інститутка” у школі

Новий курикулум з дисципліни «Українська мова та література» для ліцейських класів спрямовує на вивчення творів української класики у контексті історико-літературного процесу.

Повість Марка Вовчка «Інститутка» дозволяє простежити розвиток українського реалізму, започаткованого Тарасом Шевченком. Простота композиції (48 невеличких глав з послідовним зв’язком), чіткість фабули, однозначність конфлікту дають можливість поглибити й узагальнити знання ліцеїстів про особливості повісті як провідного виду українського епосу ХІХ ст., специфіку реалізму (відображення історичних реалій епохи, поєднання в образі-персонажі індивідуального з типовим тощо), вдосконалити навички аналізу конфлікту й сюжетної лінії.

Вивчення повісті Марка Вовчка «Інститутка» у 10 класі

Повість «Інститутка» належить до найкращих творів Марії Вілінської, знаної під псевдонімом Марко Вовчок. Письменниця почала її писати по сусідству з нашою Молдовою – у містечку Немирів, продовжила в Петербурзі, а завершила в Парижі. Читала рукопис Шевченкові і Тургенєву. Присвятила твір Кобзарю, а Тарас Григорович назвав її своєю літературною донею.

Вивчення «Інститутки» і в ліцеї дає можливість поглибити й узагальнити уявлення про повість як про вид епосу. В ній виразно прослідковуються основні ознаки повісті: наявність однієї фабульної лінії з 1-2 головними героями, однієї головної проблеми, невелика кількість другорядних персонажів, не дуже тривалий час зображення подій – від кількох місяців до кількох років.

Традиційно художній твір розглядається через ряд характеристик персонажів, але опитування школярів старших класів показало, що їм більше подобається самостійно з’ясовувати конфлікт, шукати елементи сюжету. Та який би шлях аналізу не обрав учитель, роботі над текстом літературної класики має передувати історичний і соціальний коментар.

У попередніх класах учні познайомились з поняттям «кріпак», тепер вони повинні усвідомити сутність кріпацтва як соціального явища в Російській імперії.

Селяни не мали прав людини, були не громадянами, а власністю. Без дозволу пана кріпак не міг ні отримати професію, ні обрати вид діяльності, ні навіть одружитись. Їх не захищав суд, але на прохання пана поліція могла заарештувати, вислати в Сибір, на каторгу або в солдати. Власник-дворянин не зобов’язаний був надавати освіти чи лікувати своїх кріпаків. Зате мав права їх купувати й продавати, обмінювати, дарувати, повністю розпоряджатись долею селян. Кріпаки вважались не людьми, а просто робочою силою, товаром, мірилом багатства власника. Долю кріпаків відбито у численних кріпацьких піснях.

Із-за гори вітер віє,

А в долині тихо,

Добре було на Вкраїні,

А тепера лихо.

За молодих панів стало

Трудно на роботу:

Увесь тиждень на панщині,

А собі в суботу.

А в неділю до схід сонця

В усі дзвони дзвонять,

Десятники попідтинню

На панщину гонять.

Чоловікам за неводом

Раненько вставати,

Старим бабам крупи дерти

Та ще й плаття прати.

Молодицям по світлицях

Мости шарувати,

Малим дітям пір’я драти

І тютюн в’язати.

Хвалилася наша пані:

Добре в неї жити.

Ой ти брешеш, наша пані,

Плачуть наші діти.

Примітка: шарувати мости – «мити підлоги» (діалект Чернігівської обл.)

Кріпакам-селянам виділялось майно, на яке через його бідність пан не претендував: хата з подвір’ям, город, домашня худоба, невеличкі наділи землі… Кріпаки-селяни у хаті, в сім’ї мали тимчасовий психологічний перепочинок після панщини, тобто роботи на панських землях. А кріпаки-дворові жили в панському маєтку і були під волею пана щохвилини – до самої смерті. Покоївки, лакеї, няньки, прачки, кухарки, конюхи та інші слуги не голодували, були добре вдягнені, але постійний контроль, повна залежність навіть у дрібницях від усієї панської сім’ї робили їхнє життя нестерпним.

В середині ХІХ ст. багато освічених дворян усвідомлювали аморальність кріпацтва і вірили, що просвітою та шляхетним вихованням можна добитись гуманного ставлення до кріпаків. Осередками таких поглядів стали інститути й університети. Стали поширюватись жіночі пансіони та інститути. В них дівчата-дворянки вивчали основи наук, іноземні мови, музику, словесність (літературу). Багато випускниць таких інститутів вирішували присвятити себе поліпшенню життя селян. Вони заступались за кріпаків перед батьками чи чоловіками, добивались відкриття шкіл, лікарень, будинків для самотніх старих та сиріт, надавали біднякам допомоги. Деякі самі ставали вчителями, лікарями або їхніми помічниками. Таку дівчину зображено на портреті М. Ярошенка «Курсистка».

У Марка Вовчка назва повісті є гіркою іронією (прихованою насмішкою).

Попереднього тлумачення вимагають деякі найменування. Варто звернути увагу, що лише кріпаки у повісті мають власні імена, що виділяє їх як особистості. Пани розрізняються лише за найменуваннями: пан та пані – дорослі власники кріпаків, панич – панська дитина або неодружений дворянин, панночка, панянка – дитина або неодружена донька. Бабусею в першій частині твору часом іменується стара пані, а в другій, після переїзду на хутір, – старенька служниця молодого пана.

Фабула твору проста, лінійна, основні події та характер персонажів аналізуються в ході виявлення сюжетної лінії. Усвідомити суть конфлікту і виявити систему персонажів допоможе вступна вікторина.

Хто з героїв

… зустрічає коханого з радістю після звістки, що він має власний хутір?

… вмираючи, велить висікти дівчину за те, що погасла свічка перед образами?

… «добрий пан, не б’є, на лає, та нічим і не дбає»?

… після смерті дитини каже: «Тепер я вже не боюсь вас»?

… кидається захищати жінок від побоїв пані?

… тікає від панів: «Тепер я вільний хоч на півроку»?

Відповіді: панночка-інститутка, стара пані, пан-лікар, Катря, Прокіп, Назар.

Перші три глави є експозицією. В них читачі знайомляться з оповідачкою Устиною, дізнаються про приїзд панночки. Устина стає покоївкою юної панянки. Експозиція дає можливість побачити антитезу головних образів, Устини та панночки. Питання для проблемного обговорення: Чи відповідає зовнішність панночки її внутрішній сутності? Чому письменниця не зображає зовнішність Устини? Спостереження про те, що розповідає панночка про свій інститут, як ставиться до власної бабусі, дозволяють зробити висновки про її культурний та моральний рівень.

Зав’язка конфлікту відбувається в ІV главі: служіння Устини починається з незаслуженої образи. Для розуміння суті конфлікту важливо поміркувати над його причиною. Хто створює конфліктну ситуацію? Кого ще кривдить панянка? Чому вона постійно кривдить кріпаків? Чому кріпаки терплять? Ці питання допоможуть усвідомити, що причина конфлікту не стільки в характері панночки, як у неможливості слугам захиститись від несправедливості й самодурства. Конфлікт виникає не тому, що панночка розбещена, а Устина терпляча, а тому що панночка може безкарно знущатись з покоївки, а Устина не має права боронитись, бо вона кріпачка. Причина конфлікту у соціальній нерівності, отже, конфлікт соціальний.

Розвиток конфлікту. Довівши Устину до захворювання, панночка гнівається на інших слуг. До розправ долучається і стара пані. Проблемне питання: Як розкривається характер панночки у коханні?Чому вона звертає увагу на полкового лікаря? Чи стає добрішою?

Після одруження та переїзду на хутір молода пані забирає повну владу над людьми, хоч кріпаки належать не їй, а її чоловікові. Від неї страждає все більше дворових людей. Ні самогубство Катрі, ні народження дитини не пом’якшили пані. Проблемне питання: хто винен у розбещеності пані-інститутки? Чому її поведінка не стримується чоловіком, не засуджується іншими панами? Важливо усвідомити, що протиставлення пані й Устини розширюється до протиставлення усіх панів і кріпаків.

Кульмінацією стає епізод з яблуками (глава ХLІ). Шляхетний вчинок Прокопа, що не дав бити свою дружину та стареньку бабусю, в очах панів – злочин, вартий найтяжчої кари. Проблемне питання: Що таке справжня шляхетність – ознака за фактом народження чи поведінка людини?

Покарання Прокопа (пан віддає його в солдати) стає розв’язкою конфлікту. Цей момент теж вимагає пояснення. За законами Російської імперії, соціальний статус заміжньої жінки визначався статусом її чоловіка. Пані дозволила своїй кріпачці Устині вийти заміж за кріпака свого чоловіка, Прокопа. Але москаль Прокіп уже не кріпак – відтепер він служить державі, а не пану. І його дружина стає солдаткою, московкою, вільною від влади пані. Проблемне питання: Чому Прокіп радіє солдатчині?

Епілог. Звільнення Устини від кріпацтва розкрито в 5 главках епілогу: коротке щастя подружжя у місті, поки Прокіп проходить навчання новобранця, гостини втікача Назара, прощання і сім років вірного чекання чоловіка з походу.

Фінал повісті відкритий. Устина не знає, чи дочекається чоловіка. Вона чекає з любов’ю і вдячністю, бо за її волю Прокіп заплатив довгими роками солдатчини, а може, і життям.

Проблемне питання для визначення ідеї твору: кому кріпацтво приносить зло? Пропонуємо як наочність репродукції: О. Венеціанов «Селянка з волошками», «Дівчина в хустці»; В. Тропінін «Кармелюк», «Українець».

О. Венеціанов «Селянка з волошками»

О. Венеціанов «Дівчина в хустці»

В. Тропінін «Українець»

В. Тропінін «Кармелюк»

Варто відмітити, що авторів відносять до видатних представників російського живопису. Але Олексій Венеціанов, один з ініціаторів викупу Шевченка з кріпацтва, був сином українки і грека з Ніжина, а Василь Тропінін – кріпаком з Вінниччини. Проблемне питання: з ким з героїв повісті можна порівняти героїв портретів?

Ідея. Кріпацтво кріпакам ламає життя, а панам калічить душу.

 

За: Кішкільова Аліса. Вивчення особистості й творчості М. Вовчка у школі.

Робота на здобуття диплома ліценціата. БДУ ім. Алеку Руссо, Бельці, 2012 р.