“Два кольори” – найулюбленіша пісня українців

“Два кольори” – одна з найвідоміших українських пісень, яку настільки люблять у світі, що вже давно вважають народною. Проте ця пісня з’явилася відносно недавно – у 1964 році, її “батьки” – Дмитро Павличко (слова), Олександр Білаш (музика).

Першим виконавцем пісні “Два кольори” став Анатолій Мокренко. Звучала вона також у виконанні Дмитра Гнатюка, Василя Зінкевича, Квітки Цісик, Віктора Шпортько, Раїси Кириченко, Ярослава Євдокімова, Віктора Павліка, Юрія Гуляєва, Василя Сліпака, Злати Огневич, Марії Яремчук, Вадима Дубовського, Таїсії Повалій, сучасних гуртів “Кому Вниз”, “Явір” “Гурт Експрес” та ін. Французька співачка Alexa Heinze виконала цю пісню рідною мовою.

За спогадами доньки Олександра Білаша, Олесі, пісня “Два кольори” з’явилася буквально за півгодини.

У високосний 1964 рік, 29 лютого, майбутні автори пісні зустрілися у Верховній Раді УРСР на якомусь з’їзді комсомолу. Було нецікаво, тому вони почали розглядати залу. Раптом погляд зупинився на гарній жіночці з накинутою на плечі хусткою: на чорному тлі – червоні троянди, такі яскраві, що вбирають очі.

Це була тодішня ланкова-кукурудзівниця зі села Бочківні Хотинського району Чернівецької області Люба Молдован, яка стала відомою вченою в галузі сільського господарства, доктором наук. Люба приїхала у маминій, а може, й бабусиній шеляновій чорній хустці з великими червоними трояндами.

– Бачиш оту жіночку? – спитав Олександр Павличка. – Дивись, яка хустка – червоне і чорне.

– Червоне – то любов, а чорне – то журба, – відповів експромтом Дмитро Васильович.

Так з’явилися перші рядки пісні, яка стала улюбленою для багатьох поколінь українців.

Дмитро Павличко нагадав собі такі хустки у рідному селі Стопчатові, що у Косівському районі на Івано-Франківщині. Нагадав і вишивані сорочки, в яких сам ходив. Хустка Люби навіяла йому спогад про батькову улюблену пісню, що вишита хустка любить молдаван. Від тих спогадів він на тому з’їзді на колінах написав першу строфу:

Як я малим збирався навесні

Піти у світ незнаними шляхами,

Сорочку мати вишила мені

Червоними і чорними,

Червоними і чорними нитками…

Білаш від почутого запалився і підскочив. Чоловіки вискочили з “урочистості” й поїхали до Будинку творчості композитора у Ворзелі, що під Києвом. Білаш мав там свою кімнату і перебував певний час на відпочинку. Там для праці та натхнення стояв рояль. Пісня народилася за півгодини.

“Два кольори” – монолог вірного сина, який знаходить найніжніші слова, щоб висловити любов і вдячність рідній матусі.  Павличкові вдалося у невеличкому за розміром творі вмістити все життя: від дитинства, коли він “малим збирався навесні іти у світ незнаними шляхами”, до зрілого віку, коли йому “війнула в очі сивина”. Та на всіх життєвих дорогах супроводжувала сина вишита материнська сорочка, захищала його, додавала сил, наснаги у важкі часи.

Білашеві у трьох хвилинах музики вдалося дібрати ті акорди, які додали твору безсмертного звучання. На геніальний вірш народилася геніальна музика.

Пісня “Два кольори” завдяки своїй ліричності, задушевності, теплу і мелодійності стала народною, її любитимуть завжди. Вона українська за духом, за суттю. Її важко перекласти іншими мовами, адже сорочка-вишиванка, оберіг — це споконвічні українські традиції, народні символи. Саме з таких почуттів, як любов і щастя, сум і журба, радість і печаль, складається людське життя. І вони життєво поєднуються та переплітаються, як червоні і чорні нитки на рідному до болю маминому вишитті…

(З інтерв’ю Д.Павличка 2014 року:https://wz.lviv.ua/far-and-near/125474-dmytro-pavlychko-pisniu-dva-kolory-kdb-vvazhalo-himnom-oun)